Архивы Афиша | Сторінка 3 з 24 | SLON
Алексей
Михаил27.07.2022
Бургундія – наймальовничіший регіон, який відомий у всьому світі завдяки розвиненому равликовому господарству та виноробству. Однак ці особливості далеко не все, що несе в собі ця неймовірна місцевість, яку варто обов’язково відвідати під час подорожі Францією. Одними з найбільш незабутніх і гідних включення в туристичні маршрути міст Бургундії є Отен і Шалон-сюр-Сон, який отримав свою назву від річки Сон, на берегах якої і був закладений багато століть тому.
Шалон-сюр-Сон
Якась схожість села під назвою Кабіллонум була на цьому місці ще за часів, коли територію сучасної Франції населяли галли. У VI столітті цих землях почалося будівництво столиці бургундської держави, очолюваної правителем Гунтрамом. У Середньовіччі Шалон-сюр-Сон зберіг статус головного міста, але вже іншої держави – Графства Шалонського.
За свого правління імператор Бонапарт нагородив Шалон особливою нагородою – Орденом за опір ворожим народам у період повернення Наполеона до влади.
Саме місто сьогодні вже не можна назвати селищем, адже населення перевищує 50 тисяч осіб. Тут розвинена промисловість, у тому числі металургійна та машинобудівна промисловості, є місцева фабрика з виробництва цукрового піску. Також місто привабливе для туристів, у чому йому допомагає його місцезнаходження на маршруті з Парижа до Ліону.
У місті обладнано численні паркування, проте через поток туристів на них практично немає вільних місць.
Центральна частина міста
Прямо в центрі знаходиться пам’ятник знаменитому астроному Беньяміну Баллі, адже його малою батьківщиною якраз і є Шалон-сюр-Сон. На честь цього французького вченого за внесок у світовий розвиток астрономії був навіть названий один з астероїдів.
Неподалік пам’ятника розташовуються численні продуктові магазини. Обходячи центр міста, не можна не звернути увагу на високу стелу, що увічнила пам’ять про всіх героїчно загиблих при виконанні військового обов’язку перед державою.
Якщо пройтися ще трохи, можна побачити Палац Юстиції, схожий за стилем будівництва з радянськими Палацами культури. Перед входом розташовується статуя “Свобода”, поряд з якою красується пам’ятник Посейдону. Обидві скульптури не викликають бурхливих емоцій, тому що вигляд у них більш ніж недоглянутий. Вони просто стоять на своїх місцях, можна сказати за звичкою, але навряд це можна назвати пам’ятками.
Але варто пройти ще пару сотень метрів і почуття розчарованості зникає, побачивши будинки із зображеннями, що імітують фотознімки. Саме в Шалон-сюр-Сон винахідник Жозеф-Нісефор Ньєпс придумав таке дивовижне диво, як фотографія. Широко відома версія про Луї Дагера лише міф, адже він лише покращив початкову ідею і реалізував механізм, але не вигадав його. Тому саме в цьому місті є Музей фотографії, де зберігається перший пристрій для фотографування, хоча за сьогоднішніми мірками в ньому важко побачити фотоапарат, тут же можна розглянути перші знімки, зроблені за його допомогою.
Самого Нісефора увічнили та розмістили у вигляді пам’ятника на прогулянковій набережній Сони навпроти Центру, що надає корисну інформацію туристам про місцеві визначні пам’ятки. Тому не побачити винахідника під час відвідин неможливо. Стан пам’ятника щодо інших скульптур дуже стерпний.
Прогулянки по місту
Прогулюючись вуличками, можна побачити цікаві будівлі, оформлені одночасно і стримано, і помпезно. До подібних будівель можна віднести, наприклад, ляльковий театр з вигравіруваною на кам’яному фасаді назвою та балконом. Хоча зовнішній вигляд його досить пошарпаний, мабуть, що чекає реконструкції, але фантазія може створити дива, адже цікаво уявляти, яким цей будинок був відразу після будівництва. Далі, слідуючи второваним маршрутом, можна вийти на чудову площу Собору Сент-Вінсент. У центрі площі розташовується фонтан у формі незвичайної кулі зі сходами, аналог якої знаходиться в Бург-ан-Бресі, але на відміну від своєї копії це діючий фонтан. По периметру площі розташувалися кольорові фахверкові будинки, які ще з часів Середньовіччя збереглися, налюбуватися на них практично неможливо. Повсюди величезна кількість кафе, пекарень зі свіжою випічкою, тому аромати на площі більш ніж дивовижні. На площі головним центром загальної уваги є Собор Сент-Вінсент, на будівництво якого пішло 100 років. Неймовірний зовнішній вигляд Собору не змінювався з XII ст.
Будова виконана у класичному для католицьких релігійних будівель стилі. Вражають добре збережені численні колони, мозаїка з дрібних деталей, вітражні вікна, фрески, високі куполи, скульптури і вирізані з каменів елементи і зображення – все пронизано і дихає старовиною.
Перебуваючи в цьому місці, просто неможливо не замислитися над вічним.
Після Середньовіччя історичного району міста найкращим варіантом буде перейти в ту частину Шалон-сюр-Сор, де все пройнято епохою Відродження. Чергова площа стане відкриттям для туриста, який знаходиться в пошуку чогось неординарного і цікавого: ліхтарі, схожі на опори ліній електропередач, різнокольорові велосипеди, що прикрашають стовпи цих ліхтарів – повз все це неможливо пройти, так само як і трохи похмуру, але неймовірно автентичну церкву Святого Петра. У будівництві переважають сірі, коричневі та чорні відтінки, тому і виникає трохи похмурий настрій. Примітно, що всередині все досить ясно і класично просто. Увійти до собору можна лише через бічний вхід.
Там же, прямо на площі, знаходиться музей, який став місцем, де злилися історія та краєзнавство. Адміністративна будівля, в якій функціонує виконавчий апарат міста, називається, як не дивно для необізнаної людини, Готель де Вілль.
При простому променаді приїжджі туристи, які не знають секретів містечка, ризикують бути обмиті водою з фонтанів, що раптово б’ють з-під землі на бруківці.
Загалом і в цілому Шалон-сюр-Сон залишає приємні враження, що досить незвичайно для міста з промисловим ухилом. Тут є навіть пам’ятник загиблим у війнах XX століття.
Набережна поки що не викликає інтересу, адже її реконструюють, але в найближчому майбутньому приємно було б прогулятися оновленою вулицею вздовж берегів Сони. Хотілося б порадити туристам, які відвідують центр міста, не звертати уваги на намальовані на асфальті покажчики, тому що тут завдано відразу кілька туристичних маршрутів, при цьому знаки нічим не відрізняються один від одного.
Старовинний Отен
Неподалік Шалон-сюр-Сон розташовується найстародавніше місто на всій території Франції – Отен. Перед в’їздом у містечко видніється театр часів Римської Імперії, який чудово зберігся і використовується досі у вигляді стадіону для різноманітних заходів. Навряд чи хлопчаки, що грають у футбол, чітко усвідомлюють, що на цьому місці ще кілька тисяч років тому показували вистави, можливо, тут навіть проходили гладіаторські бої або щось подібне. Поруч із театром розташований древній цвинтар із похованнями, серед яких височить незвичайна піраміда заввишки 27 метрів, її призначення досі не розгадано.
Спочатку близько тисячі років до Різдва Христового тут було якесь поселення, яке існувало до того моменту, поки в 1-му столітті до нашої ери не було закладено містечко Августодун, назване на честь імператора Августа, який ініціював його будівництво. Новий Августодун став столицею едуїв та Лугдунської Галлії. Міські будівлі оточувала шестикілометрова стіна в якій було дві брами та понад 200 веж.
Римляни активно намагалися вдосконалювати місто та його інфраструктуру, тут було навіть засновано школу риторики.
Через 2 століття після заснування, у I столітті нашої ери, Августодун став епіцентром бунту галлів на чолі з Юлієм Сакровиром. Через двісті років місто зруйнували, але у IV столітті його відновив імператор Костянтин Великий.
Як тільки реконструкція міста підійшла до завершення і все більш-менш відновлено, піднялося чергове повстання вже проти Костянтина. Внаслідок чого Магн Магненцій, який очолював бунтівників, пожертвував місто військовим як подяку за підтримку. Місто було розграбовано начисто. V століття ознаменувалося переходом міста під владу бургундів шляхом захоплення. Вони дали йому нову назву – Отен. Саме завоювання не викликало особливих праць, адже Римська Імперія на той час вже занепадала і не могла чинити належного опору. У наступному столітті місто перейшло під управління франків, які завоювали Отен під проводом Хільдеберта та Хлотаря Перших. Таким чином, район Бургундії увійшов до складу французької держави. У VIII столітті місто знову було захоплене, тепер уже арабами, які просто пограбували його. Однак завдяки виграній французами битві при Пуатьє, в якій війська з боку Франкської держави очолював правитель Карл Мартель, область, а, відповідно, і Отен були віддані союзникам. Мартель був великою особистістю, його вважали рятівником Європи від ісламу. За його заслуги, незважаючи на відсутність королівського походження, він згодом був похований в усипальниці королів у Сен-Дені.
А місто було віддано графству під керівництвом Теодоріха Першого. Графство незабаром розвинулося і розквітло настільки, що набуло статусу герцогства, столицею якого на деякий час став Отен.
Однак на цьому місто так і не знайшло до кінця остаточного підпорядкування певній державі, адже в період Столітньої війни XIV століття його руйнують англійські війська. І лише XV столітті Отен переходить остаточно під юрисдикцію Франції у складі провінції Бургундії.
Цікаві факти про Отен
- У Отені проходив навчання імператор Наполеон Бонапарт;
- У VII столітті в місті проживав і проповідував у соборі, несучи в маси релігію, Святий Леодегарій, який піддавався катуванням, але продовжував свою справу, просвітлюючи провідні маси;
- У Франко-Прусській війні Отен охороняли війська Вогезької армії, керівник якої був активним прихильником Франції.
На одній із площ міста можна відвідати місцевий театр, помилуватися ратушею, яка виглядає суворо, але досить помпезно, також тут, як і в Шалон-сюр-Сон, є пам’ятник, який увічнює загиблих у двох Світових війнах минулого століття дітей і дорослих. Виглядає він досить незвичайно – дворівневий, з ангелом нагорі та жінкою та дитиною на нижньому ярусі.
Неподалік знаходиться альтанка, поставлена тут ще Віктором Гюго. Не обійтися на центральній площі і без релігійної будівлі – церква Нотр Дам, від якої до музею Ролен ведуть кілька вузеньких, але дуже автентичних вуличок.
Вони виходять до воріт часів Римської імперії, які відновлювалися та перебудовувалися три рази з моменту початкової споруди.
Музей Ролен знаходиться у старому замку, збудованому за часів епохи Відродження. Забудовником особняка був Ніколя Ролен, який є канцлером короля Філіпа Доброго. У музеї виставлено безліч скульптур та робіт, починаючи з творів галльських та римських майстрів та закінчуючи сучасними експонатами. Багатьох здивує відверто сексуальна Єва – робота рук скульптора Жільбера, вона привертає увагу туристів з першого погляду. Також тут виставлено картину «Різдво» Метра де Мулена.
Собор Сен-Лазар
Однією із перлин міста є кафедральний Собор Сен-Лазар, закладений у XII столітті. Проте будинок у його сучасному вигляді з’явився далеко не відразу, а елементи додавалися поступово. Першим доповненням будівлі стала вежа в готичному стилі, пізніше додався шпиль, а будинок розширився в обидва боки завдяки додатковим межам. Остаточний вигляд Собор набув у ХІХ столітті, коли по обидва боки були прибудовані вежі-близнюки. Виглядає будівля досить грандіозно, але чарівно-похмуро, як і всі будівлі, виконані в готичному стилі.
На фасаді Собору видніються численні шедеври, зроблені Жильбером, наприклад сцена Страшного Суду. Вирізане в камені творіння підписано самим майстром – це зроблено Жильбером. Жахливим фактом є прецедент ігнорування цінності роботи місцевим духовенством XVIII століття, яке просто заштукатурило творіння великого художника. Тепер подібне діяння важко навіть уявити! Хоча, з іншого боку, саме подібна дурість врятувала тимпан у період Революції, адже бунтівники таки збили голову Ісуса, не зазіхнувши на інші творіння через його замаскованість. На даний момент Собор реставрується та вхід туди тимчасово обмежений. Усередині знаходяться також численні роботи Жильбера, у тому числі знамениті рельєфи «Втеча до Єгипту» та «Поклоніння Волхвів». Однак зовні можна насолодитися рукою генія, оглянувши пілястри, колони, скульптури. Пам’ятник скульптору, виконаний в оригінальній манері, розташований на одному з оглядових майданчиків внутрішнього дворика.
Собор збудований на честь Святого Лазаря з Віфанії. Він закінчив своє життя в Отені, проте був похований у Ларнаку. Зараз його мощі знаходяться саме в цьому Кафедралі в Отені, який і планувався під їхнє розміщення, оскільки попереднє місце їхнього розташування вже не справлялося з напливом численних паломників і бажаючих звернутися і прикластися до святині. На фасаді видніються годинники, які, як було заведено в старі часи, були зроблені з однією стрілкою, що вказує лише на годину, а хвилини і тим більше секунди не мали значення.
На площі, де розташовується Собор, поставлено також колодязь у вигляді колони, що є справжнім витвором мистецтва.
Одним словом, обидва міста варті того, щоб їх відвідати, адже вони викличуть інтерес не тільки у мандрівників, які люблять поринути в історію, а й у туристів, які віддають перевагу сучасності.
Михаил22.07.2022
Лазурний берег — це переважно узбережжя, така собі Рів’єра, яка дуже популярна серед іноземців через розкрученість місць. Однак, проїхавши трохи далі, мандрівник відкриє для себе зовсім нові, ні на що не схожі краси, властиві лише Провансу. До однієї з таких дивовижних перлин місцевої природи можна віднести Вердонську ущелину.
Це місце примітне не лише своєю красою, а й габаритами, адже з глибиною 700 метрів і шириною до 1 500 метрів його визнали наймасштабнішою ущелиною на території Франції.
Чарівність озера Сент-Круа
Поруч з Вердонською ущелиною розташовується озеро Сент-Круа, на берегах якого розкинулося село Егін, що ідеально підходить для вражаючих знімків. Вода у водоймі кристально чиста, що має цікавий бірюзовий відтінок, який передати через фотографію, на жаль, неможливо. Подібного кольору та води річки Вердон, що впадає у Сент-Круа. Безхмарне блакитне небо, що доповнює буйну, соковито-зелену рослинність – все це настільки додає привабливості цієї місцевості, що залишати її не хочеться зовсім, а бажання відпочивати цілими днями на лоні природи, здається, ніколи не зникне.
Цікавий факт, що назва річки «Вердон» походить від слова «верт», що означає «зелений». Місцеве населення, на подив численних туристів, вже настільки звикло до краси тутешніх місць, що зовсім не вважає їх за щось незвичайне, в принципі, також вони сприймали навколишню природу і в давнину. На карті ця місцевість була відзначена трохи більше 200 років тому, а приїжджі мандрівники наважилися відвідувати ущелину лише у ХІХ столітті.
Походження озера
Якщо вдаватися до деталей, то озеро є штучним водосховищем і займає за величиною перше місце в Провансі та друге у Франції. Своєю появою озеро зобов’язане електростанції, для якої необхідна була гребля, відповідно, вода стала затримуватися, і утворилося водоймище. Найбільш красиві пейзажі на його берегах відкриваються з мосту Галета.
На озері можна взяти напрокат водний транспорт та подорожувати, насолоджуючись красою. Можна скористатися катамараном, каяками або човном, щоб побувати на іншому березі або просто поплавати по воді неймовірних відтінків дивного смарагдово-блакитного кольору.
За часів мезозойської та палеозойської ери ця місцевість була затоплена водою, являючи собою дно величезного океану. Коли він почав меліти, то після себе залишав величезні скелі вапнякових порід, що раніше були під водою. Протягом довгого часу річка потихеньку пробивала собі дорогу, утворивши русло, що проходить у результаті між високими вапняковими стрімчастими берегами. Незабутнє враження залишає подорож по воді в цьому своєрідному масштабному коридорі. Для любителів піших прогулянок завжди є можливість підпливти до берега та за бажання прогулятися.
Дивно, але в залежності від погодних умов Сент-Круа змінює колір, приймаючи всі тони блакитного, аж до глибоко синього і зеленувато-бірюзового.
Неймовірні химерні скелі, захід сонця, високе блакитне небо – все так і має в своєму розпорядженні відпочити за келихом вина та шматочком сиру місцевого виробництва. До речі багато туристів, скориставшись своєю фантазією, намагаються розглянути різні види сирів у стрімких берегах – іноді можна побачити в скелях з величезними дірками знаменитий Маасдам, а часом маленькі отвори викличуть у мандрівника асоціації з величезною головкою Емменталя.
Розвиток туризму
Побувавши в цих мальовничих, але дуже важкодоступних місцях, зрозуміло, чому туристичні групи з’явилися тут так недавно. Потрапити в ущелину, щоб помилуватися ним, можна лише дорогою, яка досі викликає якусь тривогу, а раніше, зважаючи на повну відсутність інфраструктури та транспортних розв’язок, таке задоволення було взагалі неможливо. В даний час існує два шляхи – південна і північна дороги, що йдуть по обидва боки від каньйону. Туристичні автобуси користуються ширшою і мальовничішою південною дорогою, а любителі екстриму віддають перевагу поїздкам північною стороною. Протяжність ущелини близько 20 кілометрів, більшість з яких змусять тремтіти навіть найзапекліших і відважних мандрівників.
Всі майданчики з видами, що відкриваються, відзначені для туристів, але найбільше користується популярністю оглядовий майданчик біля мосту Артюбі, звідки відкривається огляд на каньйон, а безстрашні екстремали стрибають з тарзанкою.
При спогляданні навколишніх пейзажів створюється враження, що природа створювала цю невимовну красу разом із якимись неземними божествами.
Сен-Поль-де-Ванс
Подальшим пунктом у маршруті мандрівника, який вирішив відвідати перлини Франції, буде Сен-Поль-де-Ванс, прозваний також містом художників. Припаркувати свій транспортний засіб треба трохи віддалік – на невеликому пагорбі, де за стоянку візьмуть фіксовану суму 80 євро, незалежно від часу перебування. Завдяки розташуванню стоянки на височині, місто видно добре і манить своєю казковістю і мініатюрністю. Для того, щоб увійти в Сен-Поль-де-Ванс потрібно всього 10 хвилин ходьби від паркування.
Місто оточене стіною з головною брамою, перед якою розташовується площа де Голля, де за грою в кулі проводять свій час місцеві городяни. Цікавий факт, що ця гра, що називається «петанг», вийшла у світ і стала популярна саме звідси.
На площі знаходиться фешенебельний готель «Золота голубка», де часто зупиняються різні зірки. Саме тут зародився роман Іва Монтана та Сімони Синьйоре. Найвищий рівень надають готелю виставлені на огляд оригінали картин Матісса, Пікассо, Сутіна та Модільяні.
Потрапити в містечко можна, пройшовши через головні королівські ворота, іменовані також «воріт Ванс». При вході розташована гармата Лакана, названа на згадку про капітана, який прославився в бою між Карлом V і Франциском I. Історія свідчить, що Франциск I оточив місто кам’яною стіною, щоб уникнути подальших атакуючих дій з боку Карла V. Щоб стіна була міцною і витримувала будь-які удари довелося знести старі залишки укріплень XII століття та звести нові. З того часу місто оточує потужну споруду, яка служила у минулому захистом, а зараз залишається елементом Середньовіччя.
Хоча XIX століття принесло руйнування цієї огороджувальної конструкції, але жителями міста все було відновлено. Цікавим і навіть кумедним видається бажання вищої влади виставити стіну як лот на аукціоні. На щастя муніципальне управління змогло внаслідок успішних переговорів придбати будову за мізерну суму 400 франків.
Визначні місця міста
Після закінчення війни ці споруди стали надбанням Франції і навіть офіційною пам’яткою історії. Тому тут проводяться екскурсії, на яких гіди охоче розповідають про історичні факти, пов’язані зі стіною. Пройти тур із розповіддю про старовинну пам’ятку можна як поруч уздовж стіни, так і нею. Прохід по самій споруді – справа досить екстремальна, але варта того, адже з висоти відкривається неймовірний вид на навколишню місцевість. Погода в цих краях досить мінлива, тому варто підбирати максимально сонячний день, хоча це не гарантує ймовірності промокнути під дощем.
Ще однією гордістю міста, вірніше примітним місцем для відвідування туристами, є, як не дивно, цвинтар, розташований на протилежному боці Сен-Поль-де-Ванс. Покажчики, які приведуть мандрівником саме до нього, розставлені по всьому містечку. При вході є схема розташування поховань, головним з яких, звичайно ж, вважається могила Марка Шагала, який доживав своє довге життя саме у Вансі. На цвинтарі розташовуються звичайні християнські могили з хрестами та портретами, але поховання художника сильно відрізняється через його віросповідання. На єврейській могилі немає ні зображень, ні квітів, а облагороджена вона лише камінням, згідно з давніми звичаями, списаними визнанням творчості великого живописця та любові до нього. Також тут спочивають дружина генія та її брат.
Далі можна прогулятися центром містечка, в якому повно сувенірних лавок зі штампованою продукцією, а є і бутики унікальних товарів, навіть ручного виробництва для цінителів. Тут можна придбати аксесуари, одяг, прикраси та багато іншого, що вразить настільки, що той, хто зайде, буде готовий викласти будь-яку суму за оригінальне, ні з чим не порівнянне придбання. Однак не варто надто переживати за фінансову сторону, адже ціни цілком прийнятні, особливо для подарунка собі коханому.
Історія створення готелю «Золота голубка»
Сучасний вигляд і привабливість містечко набуло відносно недавно. На початку минулого століття до Сен-Поль-де-Вансу зі столиці приїхав Поль Ру і відкрив тут ресторан «Ле Робінсон». Живучи в провінції, він почав запрошувати до себе гостей із великих міст, у тому числі й найвище світло Парижа. Як гостей приїжджали знамениті художники, наприклад, Марк Шагал, Ренуар, Пікассо, Матісс та інші, завдяки чому містечко і отримало прізвисько «місто художників». Потім слава про гарні місця на півдні Франції дійшла і до зірок кінематографу та естради. Сен-Поль-де-Ванс відвідали Катрін Денєв, Софі Лорен, Бріджіт Бардо, Ів Монтан та багато інших знаменитих особистостей.
Заповзятливий Поль Ру змінює назву свого закладу на «Золота голубка», а платою від художників бере їх творіння. Завдяки такій далекоглядності та кмітливості, Ру протягом кількох років входить до списку приватних колекціонерів із найбільшими колекціями робіт художників на той час.
Його ресторан, що виконує вже й додаткову функцію готелю, перетворюється на справжній музей витворів мистецтва. На сьогоднішній день на вході аж подих завмирає від думки, які особистості тут колись побували.
І до цього дня містечко приваблює творчих натур. Тут зосередилися любителі мистецтва: практично кожне приміщення використовується як майстерня або виставкова зала, галерея. Цілком імовірно, що згодом і ці роботи будуть оцінені у сотні тисяч євро, а може й більше. Духом творчості пронизане все містечко цілком, адже на звичайній вулиці можна йти і милуватися прикрашеними будинками, розмальованими предметами, аж до поштових скриньок.
Храми та церкви
Звичайно, як у будь-якому поселенні, мають місце й інші сторони життя, а не лише мистецтво. Сюди можна віднести релігійні споруди, наприклад, Колегіальну церкву Звернення Святого Павла, яка є основним місцем для віруючих. Вона побудована на найвищій вершині поселення, а саме будівництво тривало понад 400 років. Збоку видно дзвіницю, реконструйовану у XVIII столітті. На фундаменті будівлі можна прочитати докладну інформацію у тому, що спочатку будова розташовувалося ліворуч, а чи не праворуч, як зараз, і було піднято 1740 року. У давнину тут розташовувався Замок заможних феодалів, про що зараз нагадує лише донжон, що зберігся, з якого в XVIII столітті зробили приміщення для адміністрації міста. На самій дзвіниці знаходиться дзвін, переплавлений через 2 століття після створення – у XVII столітті на нього нанесли інтригуючі слова «Настав час пробудження». Взагалі Сен-Поль-де-Ванс рясніє різними капличками та церквами.
Особливості міста
Саме місто хоч і невеликих розмірів, але має пару площ та колодязів-фонтанів. На головній площі Сен-Поль-де-Ванса, де раніше був ринок, знаходиться зараз Великий Фонтан XIX століття в стилі Прованс. Цей фонтан є одночасно і колодязем, що дає місцевим жителям питну воду, що надходить із верхів’я Мільвана. Є ще одна криниця на площі Пляссет, яка потопає в красі будиночків XVII століття, збудованих у панівному тоді стилі ренесанс.
Вулички в маленькому містечку, природно, теж дуже вузькі, що надає їм особливої привабливості. Вони сповнені різних ресторанчиків та кафе на будь-який смак та гаманець. Іноді у містечку проводяться цікаві виставки, ярмарки, продажі, пов’язані зі святами чи подіями – загалом усе неймовірно зачаровує та закликає до відвідин.
Хто побував хоч раз у цих приголомшливих місцях – Вердонській ущелині та містечку Сен-Поль-де-Ванс, захоче повернутися сюди знову і знову, а тільки той, хто має намір здійснити поїздку, ніколи не пошкодує про прийняте рішення відвідати ці дві перлини Франції.
Михаил19.07.2022
Столиця Франції багата на історію, адже їй більше 2-х тисяч років, а якщо говорити точніше – 2300. Містечко поступово розросталося, відбудовувалося, страждало від пожеж, зазнавало захоплень і нападів ворогів. І тепер Париж можна побачити таким, яким його зробили численні події, що вплинули на зовнішній вигляд та прогрес. Розглянемо 10 найзначніших подій, які вплинули на вигляд сучасного Парижа.
Початок покладено
За історичними відомостями прийнято вважати, що Париж був заснований на маленькому острівці Сіті (де зараз розташовується Собор Паризької Богоматері) племенем кельтів – парізіями, які прийшли в ці краї приблизно в III столітті до н. Спочатку кельти заклали тут село Лютецію, яке переросло пізніше в ціле гало-римське місто Паризії. У часи галльського повстання, паризії приєдналися до нього і немов по-чарівництву виграли першу битву, але пізніше були повалені римською армією. При облозі Лютеції місцеві жителі зруйнували мости і спалили місто, щоб він не дістався жадібному Цезарю, який вирішив накласти на нього лапи, щоб веслувати податки і з цих місць.
Сіте – острів Парижа
У І столітті до н. е. Юлій Цезар наказав відновити та відбудувати місто на острові Сіті, яке, на відміну від берегів Сени, було безпечнішим місцем. Римляни проклали кам’яні дороги, побудували акведук, базиліку, амфітеатр – повністю змінивши вигляд Парижа, що тоді ще звався Паризії. Тепер він став справжнім містом, без натяків на варварське поселення Лютеція, що означало «бруд» та «топкі місця».
Вперше – столиця
Поки римляни спокійно відбудовували Паризії – спочатку цезар Юліан, а потім Валентиніан I, Галію почали захоплювати давньонімецькі племена франків під проводом бравого короля Хлодвіга I, які дісталися й острова Сіті. Молодий король швидко оцінив вигідне становище Паризії і 508 року проголосив його столицею держави франків. У новій столиці Хлодвіг збудував собі замок, який багато разів перебудовувався, але все ж таки вцілів і встояв до теперішнього часу. Стоїть він, як і раніше, на острові Сіті і зветься зараз Консьєржері. Поруч знаходиться каплиця Сен-Шапель, що славиться своїми чудовими вітражами на весь Париж. До речі, замок відкритий для відвідування, тож охочі можуть придбати квиток та подивитися на стародавню історичну обитель першого короля столиці.
Собор Паризької Богоматері – початок – 1163 рік
Після пожежі, яка зруйнувала чергову церкву на острові, монарх вирішив закласти тут велику базиліку – Нотр-Дам-де-Парі. Зведення храму тривало 3 століття, але його не закінчили. За час свого існування собор побачив безліч подій: пожежі, плани на знесення, стояв без даху, був час, коли його зовсім закинули. Але Нотр-Дам вистояв 8 з половиною століть, і навряд чи це межа.
Становлення університету – Сорбонна
Столиця Франції по праву вважається містом світил, адже саме тут навчалися та жили безліч філософів, науковців, письменників та творчих людей загалом. І початок цього було започатковано ще в Середньовіччі. У цей період тут почали з’являтися коледжі, де навчалися молоді парижани. У XIII столітті духівник короля Франції Робер де Сорбон попросив відкрити школу богослов’я, яку назвав на свою честь. Пізніший навчальний заклад увійшов до складу Паризького університету. А коли університетом, який швидко набрав престиж, зацікавився одіозний кардинал Рішельє, ВНЗ був повністю перейменований на Сорбонну і став освітньою установою світового масштабу.
Весь Латинський квартал Парижа названо так через Сорбонну. У цьому великому навчальному закладі, який знаходиться на другому місці у світі, поступаючись лише Болонському, розмовляли латиною. Такий освітній прогрес приніс Франції репутацію світового інтелектуального центру.
На сьогоднішній день Латинський квартал визнаний найкращим місцем для туристів: затишний ночівля в історичному центрі занурює мандрівників у атмосферу справжнього Середньовіччя та студентського життя.
Луврський палац
Спочатку Лувр будувався як фортеця, здатна захистити місто від набігів норманів. Спочатку було закладено одного донжона, який поступово переріс у величезний укріплений палац. Фортеця припала до душі та монарху, який зробив Лувр королівською резиденцією на багато століть. Пізніше, за правління Франциска I – істинного поціновувача епохи Відродження, прийшла ідея перебудувати палац, зробивши його архітектурним шедевром у стилі Ренесанс. Перебудова палацу зайняла багато часу, продовжуючись і при спадкоємицях Франциска, поки Лувр не став величним, розкішним і помпезним палацом у всьому світі. Кінець революції започаткував новий початок життя Луврського палацу – вже як великий і один із найзначніших музеїв світового масштабу. Кілька десятиліть тому біля Лувру звели скляну піраміду, яка стала центральним входом.
Викорінення абсолютної монархії – Велика французька революція
У 1789 р. у столиці розпочалася Велика революція. Народу потрібні мали рацію а, свобода і рівність – цього вони й досягли. Найбільша зміна систем Французької Республіки поклала край абсолютної монархії, перетворивши країну на Першу Французьку Республіку.
У XVIII столітті Франція після воєн та неправомірної політики короля втратила свою колишню стати: податки стали вищими, почався голод – городяни не витримали, взялися за вила, сокири, пістолети та інші речі, здатні служити зброєю. У результаті монарх втратив голову, а громадяни отримали бажані права.
Події Революції сильно змінили Париж. Французи чинили масові заворушення, зносячи статуї королів і руйнуючи їх усипальниці та гробниці. Найбільше дісталося Бастилії. Від в’язниці та каменю на камені не залишилося, лише майданчик, на якому весело танцювали бунтівники.
Зараз там знаходиться площа Бастилії, на яку можна сходити та відчути дух Революції. Навіть Собору Паризької Богоматері дісталося – революціонери погрожували знести його, але обійшлося лише обезголовленням статуй. В даний час на фасаді церкви можна спостерігати копії цих скульптур, а першотвори без голів зберігаються в музеї Клюні. Благо Наполеон встиг узяти ситуацію під контроль, остудити запал грізних французів. Потім він наказав закласти Тріумфальну арку як символ власної перемоги.
Середина XVIII століття – початок розбудови Парижа
За одне століття столиця Франції пережила три революції, і нарешті на чолі держави став племінник Наполеона Бонапарта – Наполеон III. Але, мабуть, президентського поста йому було мало, і він вирішив проголосити себе імператором, але побоювався нових заворушень та революції. Тоді йому на допомогу прийшов барон Осман, який був префектом поліції. Ідея Османа передбачала перебудову більшої частини Парижа, щоб поліпшити якість життя городян. До цього часу столиця стала зовсім непривабливою: на вузьких вуличках було тісно і темно, у місті була відсутня каналізація, і це сильно отруювало повітря.
Початок перебудови став новим витком історії Парижа. З’явилися широкі бульвари та проспекти, на кожному з яких можна було зустріти парк. Місто почало перетворюватися на благородну столицю, яку ще не бачили у Європі.
Потім масштабними змінами Парижа, почалися перебудови Петербурга, Барселони та інших міст.
План із широкими вулицями був зручним не лише для прогулянок городян, а й вигідним префекту поліції – легко розстрілювати протестувальників, які не зможуть тут зводити барикади.
20 років перебудов привели столицю Франції до витонченого сучасного вигляду: кремові багатоповерхові візерункові будинки, сизі дахи та широкі проспекти. Такий стиль архітектури зрештою прозвали «османським» – на честь того, хто все це затіяв.
1887 – створення залізного шедевра. Ейфелева вежа
Вперше вежу Ейфеля представили на світовій виставці, зробивши її основним входом. У ті часи вона була найвищою спорудою не тільки в Європі, а й у світі. Башта не дуже сподобалася парижанам, але завдяки туристам і мандрівникам, які захоплюються такою величною вежею, думка французів змінилася, і Ля тур Еффель визнали символом Парижа.
У ці часи активно йшов розвиток та прогрес у науці, мистецтві та дослідженнях. Тут винаходили радіоактивні елементи сімейство Кюрі, створювали шедеври імпресіоністи, були представлені фільми братів Люм’єр, відкрилися підприємства Пежо і Рено, а до XX століття з’явилося справжнє метро. І Ейфелева вежа уособлює всю цю прогресивну епоху Франції.
20-ті та 30-ті роки. Божевільний час
Цей період історії Франції по праву зветься божевільним. У столиці процвітали кабарі та різні питні заклади. Лилися річки шампанського, влаштовувалися шалені вечірки. І в ці часи творили художники, такі як Пабло Пікассо, письменники, як Ернест Хемінгуей та артисти, як незабутня Едіт Піаф.
Народ був морально виснажений війною і хотів змінити настрій, тому французи веселилися відчайдушно, не обтяжуючи себе турботами та обов’язками. У ті часи зародився новий стиль архітектури ар-деко, став популярним французький шансон, і саме місто перетворилося, немов у кіно – романтичний та неповторний Париж зачарував мандрівників.
Епоха чарівних творінь та висоток
Раніше у столиці була лише одна висока будівля, наповнена мистецтвом – Луврський палац, він же музей Лувр. Такий величезний, що місцеві впевнені, якщо перевернути його на фасад, то він виявиться вищим за знамениту вежу Ейфеля вдвічі. Палац завжди був ідеальним місцем для зберігання шедеврів, але місця залишалося все менше і менше, а чудотворного мистецтва все більше.
Президент Франції Жорж Помпіду знайшов рішення – він наказав звести незвичайну будову – Музей сучасного мистецтва.
Неймовірна будівля, немов вивернута навиворіт, містила в собі бібліотеку, кінотеатр, зали для виставок і безліч інших приміщень різноманітного призначення. Цей культурний центр прозвали на честь його засновника та охрестили одним із уособлень столиці.
У 1986 році було відкрито чудовий музей Орсе, який зібрав у собі неповторні роботи знаменитих імпресіоністів. Пізніше на набережній Жака Ширака виник шикарний столичний музей найдавнішої історії людства. У наше століття найбільший виробник розкоші Louis Vuitton Moet Hennessy у Булонському парку створив та відкрив справжню будівлю майбутнього – Fondation Louis-Vuitton, уславлений великими виставками.
Не обійшлося і без висоток. У 1972 році в столиці з’явилася перша висотна будівля – вежа Монпарнас. Вона була створена у спробах наздогнати інші світові столиці, але вийшло не дуже вдало на перший погляд. Хоча чорний монолітний хмарочос і входить до рейтингу «найстрашніших будівель світу», але його оглядовий майданчик не може не захоплювати. З висоти 60 поверхової будівлі видно весь Париж як на долоні і в такому чудовому світлі, що цей вид неможливо забути.
Наразі Париж відокремлений від ділового району, який виходить за межі міста та носить звучне ім’я Дефанс. Столиця стає все красивішою і прогресивнішою з року в рік. За кілька років Париж знову осяють олімпійські вогні, продовжиться розширення «підземки» і на вулицях притягнуть погляди туристів нові історичні пам’ятники та пам’ятники мистецтва. Існує і план Великого Парижа, який включає будівництво масштабних районів і включення провінцій до складу столиці. Місто жило, живе і житиме своїм життям, щодня по-новому: учора відкрили новий ресторан, сьогодні – музей, а завтра, можливо, ніби з-під землі з’являться нові реліквії, які ще більше звеличать його.
Усі зміни в Парижі фарбують його все сильніше, зачаровують мандрівників і дають місцевим жителям можливість пишатися та захоплюватись його світовим визнанням.
