Долина Дордонь (Dordogne) отримала свою назву від однойменної річки Дордонь, яка перетинає Францію від її центральної частини на південний захід. Долина Дордонь славиться на весь світ величезною кількістю стоянок первісної людини, які збереглися до теперішнього часу і вважаються об’єктами пильної уваги мандрівників, які бажають торкнутися колиски людства.
Прогулюючись печерами, чиї стіни прикрашені малюнками первісної людини, а також стародавніми містечками і старовинними фортецями, ви поринете у світ, в якому зародилося людство, побуваєте в середньовічних замках, в яких жили і чинили свої подвиги лицарі середньовіччя, познайомитеся з творами Ренесансу.
У долині вас пригостять місцевими стравами, спробуєте фуа-гра, качину грудку і трюфелі, без яких неможливо уявити французьку кухню.
Серцем стародавнього графства Чорний Перигор (Perigord) по праву вважається казкове містечко Сарла-ла-Канеда (Sarlat-la-Caneda). Тут можна прогулятися вузькими вуличками та площами старовинного Сарла, захоплюючись замками в готичному стилі або стилі епохи Ренесансу. Між містами Монтіньяк (Montignac) і Ле Езі (Les Eyzies-de-Tayac-Sireuil) знайдено безліч стоянок первісної людини. Обійти всі казкові визначні пам’ятки за короткий час практично неможливо.
Загостримо свою увагу на основних визначних пам’ятках. Це перш за все печера Ласко, що відноситься до епохи палеоліту. Для широкого загалу печера в даний час недоступна через небезпеку обвалів. Проте влада департаменту відтворила повномасштабну копію печери зі 150-метровою галереєю образотворчого мистецтва, де виставлено понад 2 500 картин із зображеннями тварин. На стінах вигравірувано фігури коней, корів, оленів та биків, створені стародавніми художниками 20 000 років тому.
Вирушимо в середньовічну Дордонь і відвідаємо старовинні, фортеці, що чудово збереглися, зі слідами Столітньої війни, що тривала в XIV-XV століттях. Найбільш об’єктом, що привертає увагу туристів, є похмурий замок Бейнак (Chateau de Beynac), що височить на скелі, споруджений у романському стилі могутніми баронами Бенак. Стіни цього замку прикрашені чудовими гобеленами.
Замок Офтор (Chateau de Hautefort), споруджений на височини та побудований у стилі класицизму, оточений садами, розбитими у французькому стилі, та парками у стилі старої Англії.
Увагу туристів привертає замок Маркессак (Chateau de Marqueyssac) з висячими садами (Les Jardins de Marqueyssac), з величезним парковим комплексом площею 22 гектари, розбитим на виступі скелі і включає понад шість кілометрів доріжок для піших прогулянок, навколо яких ростуть 15 підстрижені виключно вручну.
За Чорним Перигором розташований Пурпурний, зобов’язаний своїм найменуванням кольору осіннього виноградного листя. Пурпурний Перигор знаменитий комуною Бомон-дю-Перігор (Beaumont-du-Perigord) з залишками укріпленої стіни, що збереглися до наших днів, і середньовічною міською брамою Porte de Luzier.
Дорогою до Сантьяго-де-Компостела (Santiago de Compostela) розташоване містечко Ле-Бюїссон-де-Кадуен (Le Buisson de Cadouin) з чудовою церквою XII століття, що добре збереглася до наших днів.
Бенкет у Дордонь – це цілий світ. У меню знаменитих на всю Францію ресторанів входить качка у всіх її різновидах: законсервована у власному соку конфі, філе качиної грудки та перша зірка всіх урочистостей – знаменита фуа-гра, з качкою також готують фаршировані рулети з чорними трюфелями. У Перигорі популярні горіхи в сирому вигляді або готують горіховий торт.
Перигор вражає великою кількістю та різноманітністю ремісничих майстерень, яких понад 300. Розташовані майстерні художнього промислу вздовж Дороги прикладного мистецтва. Наприклад, у Зеленому Перигорі виготовляють традиційні національні ножі, які мають великий успіх у туристів. Багато ремісників виготовляють різні вироби зі шкіри.
У подорож Францією обов’язково має входити поїздка долиною річки Дордонь. Пересуваючись від одного села до іншого, можна оцінити весь колорит місцевих краєвидів. Дорогою замки змінюватимуться церквами, а будинки з червоного каменю не зможуть не привернути увагу. Запаморочливі враження отримають навіть найдосвідченіші туристи та мандрівники.
Існує думка, що звичайне село, розташоване на скелі, ймовірно побудоване на святому місці. Закладено це поселення було ще в незапам’ятні часи. Усі основні споруди зведені як терас, але в піку скелі височить замок. Багато паломників, які відвідують цю територію, неодмінно вирушають у святилище Рокамадура. Піднімаючись 216 ступенів вгору, людина очищається від усіх гріховних думок і зосереджується на думах про Бога, ведучи з ним внутрішню розмову під час підйому. У центрі села розташована церква Нотр-Дам, де вівтар прикрашає скульптура чорної Мадонни. Саме до цієї статуї вже протягом восьми сотень років тягнуться паломники.
Також Рокамадур варто відвідати гурманам, які розуміються на сирі. За поточним процесом його переробки та виготовлення можна спостерігати на одній із місцевих ферм.
Неймовірною красою і колоритом просочений вигляд Колонж-ла-Руж. Це село видно здалеку, завдяки стінам будинків і дахів, що червоніють крізь густу зелень, оформлених бордовою плиткою або шифером. Таку яскравість фарб села, вірніше всім його спорудам, надає місцевий камінь із надлишком певної сполуки заліза, що вступив у хімічну реакцію. З цього пісковика виконані всі будівлі Колонж-ла-Руж. Велику увагу приковує до себе каплиця з незвичайною восьмикутною дзвіницею, побудована в XII столітті, а також місцева пекарня, в якій будь-кого вразять габарити печі. Місцеві жителі використовують її під час свят для випікання хліба. У теплий період року можна насолодитися будинком-музеєм Сирени, закладеним у XVI столітті. Примітним для туристів місцем виявиться і Церква Братства чорних каючих. Незважаючи на те, що дана споруда зведена відносно нещодавно, вона може зацікавити і захопити неймовірно гарними вітражами.
А якщо мандрівник хоче опинитися в казці наяву, то він безперечно відчує цю атмосферу, побувавши в Колонж-ла-Руж у напівтемряві, коли запаляться вогні. Оповідання, легенди, історії, овіяні таємничістю, так і просять вирватися з вуст, а послухати їх із задоволенням забажає кожен присутній у цьому чарівному місці.
Село Лубрсак варто відвідати не стільки заради якихось її нечисленних пам’яток, скільки заради неймовірних видів, що відкриваються на навколишні пейзажі. Поселення знаходиться на піку скелі, звідки видно три місцеві річки. Здійснюючи променад по автентичних вулицях і заповнених квітами скверах села, можна нескінченно милуватися, насолоджуватися спорудами епохи Середньовіччя, збудованих з каменю кольору охри, що вдало поєднується з дахами, покритими коричневою черепицею, що є особливістю цієї місцевості. У верхній частині села, біля замку, що піднімається на скелі, розташовані оглядові майданчики, з яких відкриваються краєвиди на найближчі замки Монталь і Кастельно, а також частково видно Сен-Лоран.
Почесні маєтки, палаци для вельмож, садиби членів еліти суспільства — все це можна знайти в Отуарі, де мешканці не з чуток знайомі з розкішним життям. Це село, розташоване в регіоні Керсі, недалеко від Сен-Сере, прозвали невеликим Версалем через безліч розкоші, якою пронизана кожна частинка Отуар. Світлі будинки з коричневими дахами, покритими черепицею, всі як на підбір схожі, але унікальні по-своєму. Село буквально потопає у зелені. З падаючого водоспаду, розташованого поблизу поселення, починається виток річки з однойменною назвою Отуар. Повертаючись від нього, потрібно обов’язково відвідати місцевий замок, який називається в цих краях Англійською. Він є стародавньою фортечною спорудою, що має ширину близько двох метрів і вирубана прямо в скелях.
Цікавий факт, що число три для Кюрмонта є неймовірно символічним. Село та його минуле безпосередньо асоціюється з трьома будинками: Кюрмонт, Кандейак та Пла. У поселенні розташовуються три замки: Сент-Ілер, що має вежу форми квадрата, замок Пла, у якого вежі округлих форм і замок Жоанні. У замках Сент-Ілер та Пла проживала під час Другої світової війни відома письменниця Колетт, яка обрала для себе Кюрмонт як притулок. У селі також збудовано три церковні будівлі. Церква, яка перебуває на шляху виїзду з поселення, вважається однією з найдавніших у регіоні. Неподалік села розташовується початкова будова ринку зерна з ще первозданним дубовим каркасом. Фасади житлових будівель села вражають своїми деталями, елементами, на які вельможі, що будували будинки під себе, звертали особливу увагу. Тут можна зустріти і віконні отвори з імпостами, і невеликі декоративні вежі з покриттями зі сланцю. Більш захоплюючих та авантюрних натур зацікавить у цих місцях пошук скарбів з використанням програми «Терра Авентура». Перед подальшим продовженням подорожі варто побувати в Лу Пе де Жіль, де можна скуштувати настоянку з квітів кульбаби, а місцеві заготівлі з фруктів, ягід і навіть квітів нікого не залишать байдужим.
При відвідуванні села створюється враження, що навколишній світ припинив свій рух вперед ще в епоху Середньовіччя. Каренак розташовується на скелі, що імітує терасові рівні, біля самого берега Дордоні. Це поселення ґрунтувалося як місто навколо місцевого монастиря Клюні, закладеного ще у XI столітті. Після походу в церкву Святого Петра, яка відома завдяки гробниці XVI ст. та побудована в готичному стилі, обов’язково варто відвідати монастир наполовину романського, наполовину готичного архітектурного стилю. На вулицях села можна бачити різьблені віконні віконниці будинків у стилі ренесанс.
За бажання можна якнайбільше заглибитися в історію місцевості, побувавши в замку Дуайєн, закладеному в XVI столітті. Замок частково відданий під виставковий зал, де розміщуються експозиції на тимчасовій або постійній основі. Влітку для мандрівників на селі проводяться тематичні екскурсії.
Справжня пишнота природи. Надзвичайні пейзажі, які будь-кого змушують затамувати дихання. Запах моря, що пронизує своєю свіжістю. Безкрайня палітра всіляких фарб … Одним словом, неймовірні пейзажі та емоції.
Але це далеко не весь перелік радощів, що принесе своєму гостю славне місто Антіб, яке знайшло свій притулок на Лазурному березі. Тут же розташовується ще безліч чудових місць, що залишать після себе незабутні враження. Ось деякі з них.
Минуло вже майже сто років з того моменту, як в Антібі жив та працював над своїми полотнами Пабло Пікассо. За той час він встиг написати кілька картин, які згодом подарував місту на знак вдячності. Так було засновано цей музей Пікассо, де владою Антіба за основу було взято подаровану ним колекцію творінь.
На сьогоднішній момент у музеї також знаходяться роботи багатьох інших відомих майстрів свого часу.
Завдяки тому, що старе місто Антіб починає своє існування ще з давніх-давен, прогулянки по ньому являють собою цілий перелік різноманітних відкриттів і пізнань. Для міста характерні петляючі в хаотичному порядку вулички, на яких досі панує неймовірний дух історії. Починаючи свою екскурсію від порту Вобан, туристам є чудова можливість дослідити історичний центр міста. І звичайно, найголовніше тут – не заблукати, адже таке виляюче, незвичайне планування доріжок і вуличок за кілька хвилин може завести гостя в далекі, непролазні куточки.
Якщо хочеться дізнатися, де є найчарівніші види – слід вирушити до моря. Набережна в Антібі нікого не залишить байдужим.
З усіх боків вона усіяна різними яхтами і судами. По праву названа «набережною мільярдерів», вона приваблює своєю пишністю та виглядом престижності та достатку. Ті, хто спостерігає цю красу, однозначно перебувають у стані легкої ейфорії, адже незвичайна навколишня атмосфера, занурює в себе цілком і повністю.
Широка стоянка вздовж усього берега пояснюється елементарно – у місцевій бухті вже давно не вистачає місця для суден, що змушує власників паркуватися уздовж чудової набережної.
Влада міста безупинно займається розширенням гавані, вкладаючи в це сотні мільйонів євро, але така величезна сума, за критеріями Антіба, найдрібніша дрібниця.
Невеликі ринки, розташовані по всьому місту, дивують незвичайністю та своєрідністю своїх товарів, подібне важко знайти деінде. Продавці спілкуються тут виключно французькою мовою, але це мало кого лякає та зупиняє, адже мову жестів ніхто не скасовував. Тут також, як і багатьох інших ринках світу, прийнято торгуватися. Все це абсолютно нормально.
Як правило, такі ринки відкриті в першій половині дня та найкращі з них знаходяться у центрі міста на головних площах. Відвідування таких місць щоразу залишає у туристів неймовірні враження.
Цей район міста примітний не тільки маяком Гаруп, що піднімається тут, це місце – справжнісінька обитель достатку. На цьому мисі знаходиться безліч вілл, в яких мешкають багатії. З’єднують ці вілли вулиці, що біжать в різні боки. Прогулятися по них – саме в спекотний день, адже вони часто приховані від сонця деревами, що ростуть уздовж парканів, тому вулички дихають свіжістю.
Тут же розташований ботанічний сад Тюре, в якому росте кілька тисяч різних видів рослин.
І, звичайно, крайня точка мису – маяк, прогулянка до якого дуже захоплююча. А що робить ще більш привабливою екскурсію сюди – це можливість взяти в оренду велосипед, і з вітерцем покататися всіма куточками мису.
Величезний парк, що є розважальним комплексом на морську тематику, по-справжньому надихає і захоплює в безодню мрій.
Такий парк, названий Marineland, включив у собі цілий підводний світ, що складається з морських мешканців різних видів. Безкрайній спектр, починаючи з найменших риб і закінчуючи великими акулами, нікого не залишає байдужим. Тут знаходиться підводний тунель, що простягся на кілька десятків метрів. І людей, що гуляють по ньому, з усіх боків оточують жителі підводного світу.
У цьому ж парку розташовується безліч розваг на території аквапарку.
Своїм гостям, не особливо захопленим морською тематикою, Marineland надає можливість спостерігати за іншими видами тварин: від лемурів до ведмедів.
Полежати під палючим сонцем і насолодитися теплом, що обволікає, на прекрасних пляжах – що може бути бажаніше?
Цікавою деталлю пляжів Антіба, і в той же час їхньою характерною відмінністю від багатьох інших пляжів, є їхнє пісочне покриття. Багато пляжів Франції, крім цих, вкриті галькою.
І саме цей факт робить пляжі міста Антіба такими привабливими і привабливими. Подорож на Блакитний берег неможливо навіть уявити без відвідин пляжу. А їх тут безліч.
Вечеря в ресторані, різноманіття страв у якому складається повністю з квітів, привносить у життя щось нове і досі непізнане.
А специфіка цього місця саме у тому, що все меню складається лише із квіткових страв. Квіти тут використовуються і як прикраси, і в ролі їжі. Ресторан La Taille de Guepe нескінченно дивує різноманіттям найрізноманітніших страв. У той же час заклад притягує до себе, як правило, доступністю вартості страв. Саме тому це місце користується в Антибі такою популярністю.
Величезна скульптура, що знаходиться в порту, визнається чи не найвідомішою місцевою пам’яткою.
Вона однозначно притягує своєю грандіозністю та масштабами. Назва скульптури Le Nomade, що перекладається як «мандрівник», за задумом свого творця символізує людську мудрість. Своїми розмірами у вісім метрів скульптура викликає відчуття чогось колосального.
З плином часу цей витвір став являти собою символ Лазурного берега, скульптура явно заслуговує, щоб з нею зробили фотографію на згадку.
Славний Антіб не спить навіть уночі, місцеве нічне життя дарує туристам великі враження. Неймовірна кількість нічних клубів і ресторанів, які тут знаходяться, створюють відчуття, що життя в місті не припиняється ні на секунду.
Стіни закладів мало не «ломляться» від великої кількості відвідувачів, найчастіше із класу «золотої молоді». Більшість таких вечірок проходить у Старому місті, яке вабить своєю «запальною» атмосферою.
Це один із найбільших і найбільш відвідуваних морських музеїв на території Європи. Наразі виставкові площі розташовані на 6,5 тис. кв. м. Це одна з основних визначних пам’яток Монако. У колекції налічується понад 350 екземплярів риб та понад 6 000 морських тварин. Відвідувачам доступні не лише популярні види, а й ті, що знаходяться на межі зникнення.
Перші згадки про океанографічний музей датуються 1889 роком. При цьому для відвідувачів колекція стала доступною лише з 1910 року. Засновник музею – князь Монако Альберт І.
Досить тривалий час князь самостійно вирушав у морські експедиції. Загалом за 28 експедицій йому вдалося зібрати більшу частину зразків, які зараз доступні для відвідувачів. З 1906 року музей почав працювати у співдружності з Океанографічним інститутом. Це дозволило ще більше розширити колекцію та зробити її доступною для широкого кола глядачів.
Відвідувачі музею у найдрібніших подробицях зможуть дізнатися все про екосистему океану. Тут можна вивчати не лише мешканців води та морського дна, а й те, як клімат та екологія у зоні перебування впливають на них.
Найвідоміший директор – дослідник Жак-Ів Кусто. Він очолював установу протягом 31 року, водночас продовжуючи свою діяльність у ролі продюсера та головного героя телевізійних програм про дослідження морського дна. В одному зі своїх досліджень, Ів Кусто разом із командою тривалий час проживав під водою. Люди були на глибині на постійній основі.
Тут у Кусто народилася ідея про зйомки фільму “Світ без Сонця”. Ів Кусто продовжував вести свою режисерську кар’єру. У цьому музеї з’явився на світ його документальний фільм. Він був добре прийнятий громадськістю і отримав високу нагороду серед іншої документалістики – Оскара.
Відмінна риса музею – на вході встановлений знаменитий підводний човен жовтого кольору. Саме їй присвятили свою пісню Бітлз, саме на ній Кусто вирушав до деяких своїх експедицій.
Досі ключовими завданнями Океанографічного музею залишаються охорона та дослідження океану. Тут відвідувачі можуть побувати у підводному акваріумі. Він налічує близько 90 окремих резервуарів, де містяться безхребетні, корали та риби, у тому числі рідкісні екземпляри.
У резервуарах облаштовано багатоступінчасту систему моніторингу. Фахівці стежать за показниками солоності, кислотності, температурних перепадів. Це потрібно для того, щоб забезпечити комфортне існування для всіх видів. Деякі екземпляри дуже негативно реагують на будь-які зміни показників. Система моніторингу своєчасно повідомляє персонал про зміни у складі води.
На території музею також працює власна лабораторія, де фахівці у штучних умовах займаються розведенням морських коників та риб-клоунів. Тут же співробітники доглядають хворих та поранених осіб морських жителів до того моменту, поки не зможуть випустити їх назад у воду без шкоди для здоров’я.
Океанічний музей в Монако налічує велику кількість морських та океанічних мешканців, які утримуються в природних умовах.
На особливу увагу заслуговує дитячий акваріум. Свою назву «Зворушливий» він отримав через те, що тут молоді відвідувачі можуть тактильно взаємодіяти з морськими мешканцями. Так, помацати можна краба, каракатиці та інших тварин.
Підземний акваріум із живими зразками океанічної флори та фауни знаходиться у підвалі музею. Колекція представлена видами риб із Середземномор’я та південних широт. Для лагуни “Акули” характерна наявність товстого захисного скла. Глибина акваріума досягає 6 метрів, крім хижаків тут можна зустріти черепах, мурен, скалярій та інших мешканців океану.
Ще одна унікальна особливість музею – наявність власного коралового рифу, що росте безпосередньо за склом акваріума. Він розвивається за таких умов вже більше 20 років, при цьому почувається цілком комфортно.
В акваріумі створені такі умови, які нічим не відрізняються від товщі води в Червоному морі, де й узяли зразки корала спочатку.
Якщо під землею відвідувачі можуть дивитися на живих риб у природному середовищі, то на першому поверсі здебільшого зібрані історичні експонати. Особливою популярністю користується колекція предметів та приладів, які так чи інакше пов’язані з морем. Також на першому поверсі працює окрема зала Альберта I. Тут зібрано експонати, пов’язані з дослідницькою діяльністю князя. Зокрема, можна ознайомитися з документами, звітами, фотографіями, макетами, судновим оснащенням та іншими елементами, які було зроблено під час 28 експедицій засновника музею.
Китова колекція також розташувалася на першому поверсі. Тут можна знайти опудало і скелети величезних морських мешканців у справжню величину.
Збереження історії та традицій – головна філософія творців та поточних керівників. Незважаючи на це, музей розвивається у такт із часом, щоб забезпечити потреби всіх відвідувачів. Останнім оновленням стало використання інтерактивних екранів. Вони значно розширюють перелік того, що відвідувачі можуть дізнатися про конкретний експонат. Ще одне нововведення – шоломи VR для занурення в іншу реальність. Вони допомагають побувати на морському дні, залишаючись абсолютно сухим.
Усі колекції в музеї можна розділити на постійні та тимчасові. До останніх відносять виставки творів мистецтв, фотографій, наукових праць, які пов’язані з морем та його мешканцями.
Будівля музею спроектована відомим французьким архітектором. При розробці проекту майбутньої будівлі бралося до уваги те, що всі елементи так чи інакше мали бути пов’язані з морем і гармоніювати з колекцією.
Тут можна зустріти мозаїчні картини та скульптури на фасаді, пов’язані з морською тематикою, світильники в історичному стилі.
Відвідування музею в Монако неможливе без підйому на терасу. З другого поверху можна насолодитись панорамним видом на місцевий порт. Тут же працює кафетерій для відвідувачів та майданчик для дітей.
Швидше за все, нікого не здивувати тим фактом, що свого часу церкви займали великі території і відігравали велику роль у житті суспільства. Їхні храми, каплиці та монастирі розташовувалися не тільки десь у прекрасній місцевості: серед безмежних полів, у одязі заворожливої природи, строкатої чистотою своїх вод і яскравими сонячними променями, а й знаходилися в самій столиці. Принаймні кожен орден мав тут свою резиденцію.
Саме тому величезна частина Парижа була буквально усіяна різноманітними монастирями. Кінець кінцем, ця частинка історії була зачищена Революцією, і від загальної кількості монастирів залишилися лише невеликі крихти.
Але скільки ж принесуть задоволення прогулянки цими місцями! Присвятимо нашу розповідь тому, де саме в Парижі знайти ці чудові відлуння історії.
І першими на шляху стануть чотири колишні монастирі, від яких залишилися і будинки, і внутрішні дворики.
Жіночий монастир, все XVII століття служив цитаделлю янсенізму мови у Франції. Закрито та зруйновано у 1709 році.
У сімнадцятому столітті тут знаходився жіночий монастир, у ньому проживали черниці, що переселилися до столиці прямо з долини Ле Шеврез. Приводом для такого переїзду з місця на місце стала важка епідемія малярії, що невпинно призводила до великої кількості смертей серед монашок. У зв’язку з цим, силами матері-настоятельки Анжеліки Арно, було здійснено переїзд до Парижа, адже епідемія – не тільки щось докучливе та неприємне, а й цілком збиткова справа. Здійснити таке непросте рішення Арно допомогли зв’язки з королевою.
У ті часи монастир був центром опозиції щодо занепаду моральності. Тут був утворений гурток, учасники якого вели важке, побожне життя, постійно займалися фізичною працею, обробляючи землю та викладаючи у школі.
Сьогодні ж від монастиря збереглося зовсім небагато будівель, в одному з яких знаходиться музей. При його відвідуванні можна побачити колекції живопису та гравюри XVII-XVIII століть.
За кілька кроків від абатства розташувався у своїй пишноті ще один монастир. Сюди досить складно потрапити, оскільки доступ не завжди відкритий. Щоб цього уникнути, потрібно добре вивчити розклад.
Багатьом парижанам, що проживають поблизу, відома церква Валь-де-Грас. Однак мало хто навіть підозрює, що раніше вона була частиною величезного монастиря. Але і зараз ця споруда є найяскравішим взірцем архітектури XVII ст.
Досі ця церква діюча. Крім того, тут протягом 9 місяців, за винятком літніх, проводяться концерти органної музики, які може відвідати будь-який бажаючий, оскільки вхід безкоштовний.
У будівництві цього абатства у свій час була дуже зацікавлена Анна Австрійська. Монастир часто відвідувала королева, щоб годинами молитися в самоті про спадкоємця. Анна Австрійська протягом двох десятиліть мала нескінченні проблеми з вагітністю (у неї не виходило виносити дитину). Тому, щойно диво сталося і в неї народився майбутній король-сонце, вона веліла збудувати красиву церкву. І між іншим, при будівництві будівлі церкви, розпорядилася освіжити всі інші будівлі абатства. Роботу зі здійснення задуманого взяли він архітектор короля Франсуа Мансар і Лемерсьє.
Завдяки їхнім працям, на сьогоднішній день можна захоплюватися цим чудовим витвором XVII століття.
Абатство вберіг від руйнування факт його передачі військовому шпиталю після Революції. На території цього шпиталю було утворено військово-медичне училище. Воно стало першою установою рівня університетської клініки.
На сьогоднішній момент госпіталь знаходиться у новій будівлі, а на колишніх територіях монастиря розташувалися бібліотека, музей та адміністративні організації. Одне з найцікавіших місць являє собою музей військової медицини. Він включає історичні експонати, здатні привернути увагу кожного. І це ще якщо не брати до уваги його знаходження саме в старому будинку, що зберіг у своїх стінах історію. Крім того, сьогодні у цьому шпиталі надається медична допомога першим особам держави.
Будівля цього абатства є одним із найстаріших і займає один із верхніх рядків у переліку пам’яток архітектури Середньовіччя.
На цьому самому місці вже в VI столітті знаходилася церква, але була зруйнована вікінгами, які робили періодичні набіги на Париж. Однак у XI столітті король Генріх віддав розпорядження збудувати в цьому місці церкву, взявши за основу старий фундамент. Фундамент цей на той час вже належав абатству Клюні, і без того що володіє більшою частиною паризьких монастирів.
Незабаром споруда своїм виглядом почала нагадувати фортецю. І це неспроста, адже у ченців до їхніх службових обов’язків входила оборона, і несення дозору.
Пов’язано це саме з тим, що таке чудове розташування абатства мало на увазі і цілодобову охорону вій землі. За особливої необхідності потрібно було розплатитися і життям, щоб захистити стіни будівлі.
Сьогодні ж тут бачимо церкву, всередині якої розмістилася лише невелика частина музею. Решта експозиції музею після 1830 року зазнала значних змін. Було прибрано колекції ткацьких та сільськогосподарських машин. На заміну їм привезли експонати та креслення сучасніших апаратів.
У самій церкві ще залишилася невелика частина історії – кілька фресок. Також тут можна побачити вежу, засновану в XII столітті. Для відвідування є трапезна, що знаходиться на території консерваторії, а також бібліотека, що мешкає серед старовинних стін.
З цією пам’яткою пов’язана незвичайна і досить моторошна історія, що було властиво Середньовіччю. Колись у XIII столітті на місці цієї церкви розташовувався звичайнісінький будинок, в якому жила проста єврейська родина. У якийсь момент глава сім’ї втратив свідомість. Одного разу він приніс додому християнську гостю (облатку), одним словом, випечений за особливим рецептом шматочок хліба, який під час церковної служби прийнято вважати тілом Христовим. Вирішивши це перевірити, чоловік проткнув шматочок хліба ножем, і з нього, за словами очевидців, полилася кров. А змучений шматок хліба, кинутий після цього в киплячу воду, буквально здійнявся, тобто, злетів угору. Вражені таким блюзнірством люди зрадили юдею вогню, а його будинок і сім’ю передали під владу Реньє Фламена, французького буржуа. Майно ж єврейської сім’ї пішло у власність короля Пилипа Красивого.
Через деякий час Реньє Фламен знищив будинок, а на його місці побудував каплицю, яка отримала назву «Дім Чудес». Після каплиці, наприкінці XIII століття, тут була побудована церква, біля якої розташувався де Бійєт – невеликий монастир.
На сьогоднішній день у цій церкві часто організовуються органні концерти, а у внутрішньому її дворику проводяться різноманітні цікаві виставки. Сама по собі ця споруда виправдано заслуговує на себе величезної уваги, адже вона єдина найстаріша будівля, яка збереглася в Парижі з тих часів.
Підлітаючи до Шарль де Голлю, перше, що бачиш в ілюмінаторі – це Ейфелеву вежу. Грандіозна та елегантна височить вона над містом кохання. Париж без Ейфелевої вежі неймовірний.
Вражаюча споруда, названа на ім’я творця, зведена під керівництвом Гюстава Ейфеля в 1889 р. Новаторська інженерна думка архітектора спиралася на дослідження будови людського скелета. Якщо додати фантазії, в контурах вежі можна знайти па балерини. Не дарма ж французи ласкаво називають її “Залізна Леді” (La Dame de Fer).
Сонячне проміння здатне розкачати вежу: від тепла сталь розширюється, і верхівка починає відхилятися (до 18 см у бік). Страшновато влітку на вершині.
Понад 6000 людей піднімається на Ейфелеву вежу щороку. Квитки доступні і електронні, і паперові. Вартість та спосіб покупки залежить від того, як і на який рівень плануєте підніматися. Давайте розумітися.
В режимі он-лайн можна купити квитки на ліфт, який дозволить піднятися на 2 або 3 поверх, але квитки розкуповуються вже за 60 днів до поїздки. Іноді їх можна придбати в касі в день відвідування. Продаж квитків в онлайн-режимі на сходи на 2 поверх починається за 14 днів до відвідування. Квитки на сходи на другий поверх із подальшим підйомом на ліфті на третій поверх продаються лише через касу.
Доставка електричною тягою швидка і не вимагає зусиль, але в очікуванні заповітної кабінки серед однодумців можна провести 15-25 хвилин. Один ліфт піднімає до 2-го рівня, інший – з 2-го на третій. Це найдорожчий спосіб насолодитися видами Парижа з висоти пташиного польоту.
Прогулянка сходами дешева і вимагає фізичної підготовки (116 метрів – це як 2 рази поспіль піднятися сходами на 19-й поверх московської панельки). Цікаво, що місцеві жителі часто обирають цей варіант, французи економні.
Врахуйте: окремого квитка на ліфт з 2-го майданчика на верх не існує. Прикро буде, якщо за фактом захочеться побувати вище.
Комбінація способів підйому оптимальна за вартістю, дає зарядку для тіла після сніданку з круасанами і відповідає рекомендаціям щодо відвідування: спочатку ви потрапляєте на перший поверх з міні-музеєм історії вежі, потім охоплюєте поглядом панорами з другого поверху і, нарешті, опиняєтеся над просторами Парижа третій поверх металевої красуні. Єдиний нюанс: такий квиток продають лише у касі.
«+»
«-»
Доступ на Ейфелеву вежу відкрито щодня, у святкові та вихідні дні робота ліфтів продовжується на годину.
Символ Парижа відомий своїми багатогодинними чергами. У будь-яку пору року, за будь-якої погоди, навіть у низький туристичний сезон перед входом можна провести 1,5 години. Як же бути?
Махіна із сталі, витончена на фото, величезна поблизу. І всього 3 поверхи, на кожному з яких знайдеться заняття: сувеніри з баштою всіх форм та розмірів, історичні артефакти, легке перекушування та висока кухня, навіть бар із шампанським.
Майданчик під вежею називається еспланадою. З 2021 року підніжжя огородили, контролюють кількість людей, що увійшли (обмеження пандемії). Не вийде більше черги вільно звиватися навколо опор з ажурною прикрасою. Потік усередині грамотно розділений за квитками: зелений покажчик – для власників електронного пропуску, жовтий – до квиткової каси біля ліфтів, синій – каса сходів.
Вхід 2, що ближче до вул. de la Bourdonnais, зазвичай вільніше.
Найпростіший рівень із відкритою терасою. Тут приємно посидіти в кафе, перекусити гамбургером чи морозивом, роздивляючись елементи конструкції. Історична експозиція з інтерактивними панелями розповідає про проект, анімаційний фільм відтворює етапи будівництва. Зберігся шматочок оригінальних гвинтових сходів.
Тут є конференц-зал та ресторан «Мадам Брассері» (колишній «58») знаменитого шеф-повара Тьєррі Маркса, куди доставляє спец. ліфт. Подбайте про броню заздалегідь.
Взимку на 1 поверсі Ейфелевої вежі заливають ковзанку. Традиція пішла з 2012 року, коли Франція подала заявку на Олімпійські Ігри.
На другому поверсі оглядові телескопи спрямовані на Лувр, Великий Палац, Монмартр, Нотр-Дам – можна розглянути в деталях. З пишнотою Парижа змагається дивовижна кухня ресторану «Жюль Верн», відзначеного трьома зірками Мішлен. Також є буфет для більш скромної трапези біля панорамних вікон, сувенірний магазин і бутік подарунків з моделями вежі з лазерного 3D-гравіювання у склі.
Гюстав Ейфель обладнав приватні апартаменти на верхівці 300-метрової вежі, де приймав найвпливовіших гостей – вчених, політиків та близьких друзів.
Біля кабіни ліфта на третій рівень стіни скляні, що додає емоцій – 276 м над землею! Шум бульварів уже не чути, тільки вітер поривами розтріпує волосся, і весь Париж біля ваших ніг. Тут же, в камерному барі, почуття, що вас обурюють, доповнить келих вина або лимонаду. Покажчики показують напрямки з боків світла. Знайдіть своє місто за горизонтом.
На Ейфелевій вежі працює безкоштовний Wi-Fi.
З початку 2000-х вежу висвітлюють золотим сяйвом 20 тисяч лампочок. Вони включаються після заходу сонця, а о 21:00 (літом о 22:00) спалахують також мерехтливі вогні. Світлове шоу проходить щогодини до 01:00 і триває по 3 хвилини. Важливі події змінюють обряд.
Синє вбрання Залізна Леді приміряла, коли Франція зайняла пост голови ЄС, рожеве – на підтримку жінок, які борються з раком грудей, а 25.02.2022 р. вона вбралася у кольори українського прапора на знак підтримки українців.
Сама Ейфелева вежа забарвлена в унікальний “коричневий-ейфелевий” колір, що вийшов при змішуванні трьох відтінків коричневої фарби.
Гранд-дама стоїть на набережній Бранлі навпроти площі Трока.
Туристичні автобуси Hop-on-Hop-off під’їжджають до вежі. Вони курсують кільцевим маршрутом між основними пам’ятками. Можна сісти біля свого готелю в будь-якому з центральних районів Парижа, вийти, де зручно, озирнутися, зробити кілька фотографій і поїхати далі наступним автобусом. Так можна пересуватися цілий день: на верхній палубі з вітерцем або внизу з кондиціонером.
Від найближчих станцій метро йти 10-15 хвилин:
Під самою вежею тунель, на жаль, не проклали. Зате при погляді з мосту з поїзда у бік Nation Залізна Леді постає у всій красі. Обов’язково прокотіться від Trocadero 6-ої лінії. Під акомпанемент вуличних музикантів виходить епічно.
Біля Ейфелевої вежі апетитні аромати витікають фургони з млинцями. Паризькі вуличні crepes, мабуть, можна зарахувати до гастрономічної пам’ятки. У цьому місці вони найсмачніші: замовляєш із нутеллою, усміхнений кулінар обов’язково запропонує додати банан, попросиш нутелла-банан – запитає: «А як же полуниця?» Смачно та душевно.
Великих ресторанів поблизу немає, пара гідних місць із шикарним видом на шедевр конструктивізму є на площі Трокадеро і кілька простих кафешок – у метро Bir-Hakeim.
Гі де Мопассан, відомий противник Залізної Леді, щодня приходив обідати у ресторан першому поверсі. “Це єдине місце в Парижі, звідки її не видно”, – пояснював він. З довколишніх готелів вежу теж не видно. Занадто грандіозна конструкція, на яку краще милуватися збоку.
Безперечним плюсом розміщення поряд буде близькість до Ейфелевої вежі, можливість щодня лежати на травині Марсова поля біля її підніжжя та піша доступність до Будинку Інвалідів. Станції метро виявляться на відстані, з кафе-ресторанами в окрузі не густо, ціни на номери високі.