Новости культуры Франции
Михаил27.07.2022
Бургундія – наймальовничіший регіон, який відомий у всьому світі завдяки розвиненому равликовому господарству та виноробству. Однак ці особливості далеко не все, що несе в собі ця неймовірна місцевість, яку варто обов’язково відвідати під час подорожі Францією. Одними з найбільш незабутніх і гідних включення в туристичні маршрути міст Бургундії є Отен і Шалон-сюр-Сон, який отримав свою назву від річки Сон, на берегах якої і був закладений багато століть тому.
Шалон-сюр-Сон
Якась схожість села під назвою Кабіллонум була на цьому місці ще за часів, коли територію сучасної Франції населяли галли. У VI столітті цих землях почалося будівництво столиці бургундської держави, очолюваної правителем Гунтрамом. У Середньовіччі Шалон-сюр-Сон зберіг статус головного міста, але вже іншої держави – Графства Шалонського.
За свого правління імператор Бонапарт нагородив Шалон особливою нагородою – Орденом за опір ворожим народам у період повернення Наполеона до влади.
Саме місто сьогодні вже не можна назвати селищем, адже населення перевищує 50 тисяч осіб. Тут розвинена промисловість, у тому числі металургійна та машинобудівна промисловості, є місцева фабрика з виробництва цукрового піску. Також місто привабливе для туристів, у чому йому допомагає його місцезнаходження на маршруті з Парижа до Ліону.
У місті обладнано численні паркування, проте через поток туристів на них практично немає вільних місць.
Центральна частина міста
Прямо в центрі знаходиться пам’ятник знаменитому астроному Беньяміну Баллі, адже його малою батьківщиною якраз і є Шалон-сюр-Сон. На честь цього французького вченого за внесок у світовий розвиток астрономії був навіть названий один з астероїдів.
Неподалік пам’ятника розташовуються численні продуктові магазини. Обходячи центр міста, не можна не звернути увагу на високу стелу, що увічнила пам’ять про всіх героїчно загиблих при виконанні військового обов’язку перед державою.
Якщо пройтися ще трохи, можна побачити Палац Юстиції, схожий за стилем будівництва з радянськими Палацами культури. Перед входом розташовується статуя “Свобода”, поряд з якою красується пам’ятник Посейдону. Обидві скульптури не викликають бурхливих емоцій, тому що вигляд у них більш ніж недоглянутий. Вони просто стоять на своїх місцях, можна сказати за звичкою, але навряд це можна назвати пам’ятками.
Але варто пройти ще пару сотень метрів і почуття розчарованості зникає, побачивши будинки із зображеннями, що імітують фотознімки. Саме в Шалон-сюр-Сон винахідник Жозеф-Нісефор Ньєпс придумав таке дивовижне диво, як фотографія. Широко відома версія про Луї Дагера лише міф, адже він лише покращив початкову ідею і реалізував механізм, але не вигадав його. Тому саме в цьому місті є Музей фотографії, де зберігається перший пристрій для фотографування, хоча за сьогоднішніми мірками в ньому важко побачити фотоапарат, тут же можна розглянути перші знімки, зроблені за його допомогою.
Самого Нісефора увічнили та розмістили у вигляді пам’ятника на прогулянковій набережній Сони навпроти Центру, що надає корисну інформацію туристам про місцеві визначні пам’ятки. Тому не побачити винахідника під час відвідин неможливо. Стан пам’ятника щодо інших скульптур дуже стерпний.
Прогулянки по місту
Прогулюючись вуличками, можна побачити цікаві будівлі, оформлені одночасно і стримано, і помпезно. До подібних будівель можна віднести, наприклад, ляльковий театр з вигравіруваною на кам’яному фасаді назвою та балконом. Хоча зовнішній вигляд його досить пошарпаний, мабуть, що чекає реконструкції, але фантазія може створити дива, адже цікаво уявляти, яким цей будинок був відразу після будівництва. Далі, слідуючи второваним маршрутом, можна вийти на чудову площу Собору Сент-Вінсент. У центрі площі розташовується фонтан у формі незвичайної кулі зі сходами, аналог якої знаходиться в Бург-ан-Бресі, але на відміну від своєї копії це діючий фонтан. По периметру площі розташувалися кольорові фахверкові будинки, які ще з часів Середньовіччя збереглися, налюбуватися на них практично неможливо. Повсюди величезна кількість кафе, пекарень зі свіжою випічкою, тому аромати на площі більш ніж дивовижні. На площі головним центром загальної уваги є Собор Сент-Вінсент, на будівництво якого пішло 100 років. Неймовірний зовнішній вигляд Собору не змінювався з XII ст.
Будова виконана у класичному для католицьких релігійних будівель стилі. Вражають добре збережені численні колони, мозаїка з дрібних деталей, вітражні вікна, фрески, високі куполи, скульптури і вирізані з каменів елементи і зображення – все пронизано і дихає старовиною.
Перебуваючи в цьому місці, просто неможливо не замислитися над вічним.
Після Середньовіччя історичного району міста найкращим варіантом буде перейти в ту частину Шалон-сюр-Сор, де все пройнято епохою Відродження. Чергова площа стане відкриттям для туриста, який знаходиться в пошуку чогось неординарного і цікавого: ліхтарі, схожі на опори ліній електропередач, різнокольорові велосипеди, що прикрашають стовпи цих ліхтарів – повз все це неможливо пройти, так само як і трохи похмуру, але неймовірно автентичну церкву Святого Петра. У будівництві переважають сірі, коричневі та чорні відтінки, тому і виникає трохи похмурий настрій. Примітно, що всередині все досить ясно і класично просто. Увійти до собору можна лише через бічний вхід.
Там же, прямо на площі, знаходиться музей, який став місцем, де злилися історія та краєзнавство. Адміністративна будівля, в якій функціонує виконавчий апарат міста, називається, як не дивно для необізнаної людини, Готель де Вілль.
При простому променаді приїжджі туристи, які не знають секретів містечка, ризикують бути обмиті водою з фонтанів, що раптово б’ють з-під землі на бруківці.
Загалом і в цілому Шалон-сюр-Сон залишає приємні враження, що досить незвичайно для міста з промисловим ухилом. Тут є навіть пам’ятник загиблим у війнах XX століття.
Набережна поки що не викликає інтересу, адже її реконструюють, але в найближчому майбутньому приємно було б прогулятися оновленою вулицею вздовж берегів Сони. Хотілося б порадити туристам, які відвідують центр міста, не звертати уваги на намальовані на асфальті покажчики, тому що тут завдано відразу кілька туристичних маршрутів, при цьому знаки нічим не відрізняються один від одного.
Старовинний Отен
Неподалік Шалон-сюр-Сон розташовується найстародавніше місто на всій території Франції – Отен. Перед в’їздом у містечко видніється театр часів Римської Імперії, який чудово зберігся і використовується досі у вигляді стадіону для різноманітних заходів. Навряд чи хлопчаки, що грають у футбол, чітко усвідомлюють, що на цьому місці ще кілька тисяч років тому показували вистави, можливо, тут навіть проходили гладіаторські бої або щось подібне. Поруч із театром розташований древній цвинтар із похованнями, серед яких височить незвичайна піраміда заввишки 27 метрів, її призначення досі не розгадано.
Спочатку близько тисячі років до Різдва Христового тут було якесь поселення, яке існувало до того моменту, поки в 1-му столітті до нашої ери не було закладено містечко Августодун, назване на честь імператора Августа, який ініціював його будівництво. Новий Августодун став столицею едуїв та Лугдунської Галлії. Міські будівлі оточувала шестикілометрова стіна в якій було дві брами та понад 200 веж.
Римляни активно намагалися вдосконалювати місто та його інфраструктуру, тут було навіть засновано школу риторики.
Через 2 століття після заснування, у I столітті нашої ери, Августодун став епіцентром бунту галлів на чолі з Юлієм Сакровиром. Через двісті років місто зруйнували, але у IV столітті його відновив імператор Костянтин Великий.
Як тільки реконструкція міста підійшла до завершення і все більш-менш відновлено, піднялося чергове повстання вже проти Костянтина. Внаслідок чого Магн Магненцій, який очолював бунтівників, пожертвував місто військовим як подяку за підтримку. Місто було розграбовано начисто. V століття ознаменувалося переходом міста під владу бургундів шляхом захоплення. Вони дали йому нову назву – Отен. Саме завоювання не викликало особливих праць, адже Римська Імперія на той час вже занепадала і не могла чинити належного опору. У наступному столітті місто перейшло під управління франків, які завоювали Отен під проводом Хільдеберта та Хлотаря Перших. Таким чином, район Бургундії увійшов до складу французької держави. У VIII столітті місто знову було захоплене, тепер уже арабами, які просто пограбували його. Однак завдяки виграній французами битві при Пуатьє, в якій війська з боку Франкської держави очолював правитель Карл Мартель, область, а, відповідно, і Отен були віддані союзникам. Мартель був великою особистістю, його вважали рятівником Європи від ісламу. За його заслуги, незважаючи на відсутність королівського походження, він згодом був похований в усипальниці королів у Сен-Дені.
А місто було віддано графству під керівництвом Теодоріха Першого. Графство незабаром розвинулося і розквітло настільки, що набуло статусу герцогства, столицею якого на деякий час став Отен.
Однак на цьому місто так і не знайшло до кінця остаточного підпорядкування певній державі, адже в період Столітньої війни XIV століття його руйнують англійські війська. І лише XV столітті Отен переходить остаточно під юрисдикцію Франції у складі провінції Бургундії.
Цікаві факти про Отен
- У Отені проходив навчання імператор Наполеон Бонапарт;
- У VII столітті в місті проживав і проповідував у соборі, несучи в маси релігію, Святий Леодегарій, який піддавався катуванням, але продовжував свою справу, просвітлюючи провідні маси;
- У Франко-Прусській війні Отен охороняли війська Вогезької армії, керівник якої був активним прихильником Франції.
На одній із площ міста можна відвідати місцевий театр, помилуватися ратушею, яка виглядає суворо, але досить помпезно, також тут, як і в Шалон-сюр-Сон, є пам’ятник, який увічнює загиблих у двох Світових війнах минулого століття дітей і дорослих. Виглядає він досить незвичайно – дворівневий, з ангелом нагорі та жінкою та дитиною на нижньому ярусі.
Неподалік знаходиться альтанка, поставлена тут ще Віктором Гюго. Не обійтися на центральній площі і без релігійної будівлі – церква Нотр Дам, від якої до музею Ролен ведуть кілька вузеньких, але дуже автентичних вуличок.
Вони виходять до воріт часів Римської імперії, які відновлювалися та перебудовувалися три рази з моменту початкової споруди.
Музей Ролен знаходиться у старому замку, збудованому за часів епохи Відродження. Забудовником особняка був Ніколя Ролен, який є канцлером короля Філіпа Доброго. У музеї виставлено безліч скульптур та робіт, починаючи з творів галльських та римських майстрів та закінчуючи сучасними експонатами. Багатьох здивує відверто сексуальна Єва – робота рук скульптора Жільбера, вона привертає увагу туристів з першого погляду. Також тут виставлено картину «Різдво» Метра де Мулена.
Собор Сен-Лазар
Однією із перлин міста є кафедральний Собор Сен-Лазар, закладений у XII столітті. Проте будинок у його сучасному вигляді з’явився далеко не відразу, а елементи додавалися поступово. Першим доповненням будівлі стала вежа в готичному стилі, пізніше додався шпиль, а будинок розширився в обидва боки завдяки додатковим межам. Остаточний вигляд Собор набув у ХІХ столітті, коли по обидва боки були прибудовані вежі-близнюки. Виглядає будівля досить грандіозно, але чарівно-похмуро, як і всі будівлі, виконані в готичному стилі.
На фасаді Собору видніються численні шедеври, зроблені Жильбером, наприклад сцена Страшного Суду. Вирізане в камені творіння підписано самим майстром – це зроблено Жильбером. Жахливим фактом є прецедент ігнорування цінності роботи місцевим духовенством XVIII століття, яке просто заштукатурило творіння великого художника. Тепер подібне діяння важко навіть уявити! Хоча, з іншого боку, саме подібна дурість врятувала тимпан у період Революції, адже бунтівники таки збили голову Ісуса, не зазіхнувши на інші творіння через його замаскованість. На даний момент Собор реставрується та вхід туди тимчасово обмежений. Усередині знаходяться також численні роботи Жильбера, у тому числі знамениті рельєфи «Втеча до Єгипту» та «Поклоніння Волхвів». Однак зовні можна насолодитися рукою генія, оглянувши пілястри, колони, скульптури. Пам’ятник скульптору, виконаний в оригінальній манері, розташований на одному з оглядових майданчиків внутрішнього дворика.
Собор збудований на честь Святого Лазаря з Віфанії. Він закінчив своє життя в Отені, проте був похований у Ларнаку. Зараз його мощі знаходяться саме в цьому Кафедралі в Отені, який і планувався під їхнє розміщення, оскільки попереднє місце їхнього розташування вже не справлялося з напливом численних паломників і бажаючих звернутися і прикластися до святині. На фасаді видніються годинники, які, як було заведено в старі часи, були зроблені з однією стрілкою, що вказує лише на годину, а хвилини і тим більше секунди не мали значення.
На площі, де розташовується Собор, поставлено також колодязь у вигляді колони, що є справжнім витвором мистецтва.
Одним словом, обидва міста варті того, щоб їх відвідати, адже вони викличуть інтерес не тільки у мандрівників, які люблять поринути в історію, а й у туристів, які віддають перевагу сучасності.
Михаил25.07.2022
Чарівне французьке містечко Ансі розкинулося на північному березі озера, на честь якого названо, і приблизно за 40 кілометрів від Женеви. Сам Ансі з усіх боків оточений горами, що робить його ще цікавішим і загадковішим.
Прихований від зайвих очей горами Пармелан, Торнет, Семноз та Вер’є Ансі не зміг сховатися від цікавих туристів та мандрівників. Місто гарне у весь час року та в будь-яку погоду.
Декілька слів про історію міста
Перші поселення на місці сучасного містечка з’явилися ще близько 4-х тисяч років тому. Водні простори озера стали при цьому вирішальним чинником. Чиста прісна вода, наявність риби в озері та звірів у лісах, а також водна перешкода від нападів та можливість порятунку від пожеж – були найважливішими перевагами цих місць.
Перша згадка про поселення Ансі з’явилася після середини IX століття 867 року, коли його правителем у спадок став Лотар, онук Карла Великого.
Взагалі спочатку місто започаткували римляни, як і багато інших міст, ще в середині I століття. Тоді він носив назву Буте, яке пізніше перетворилося на Ансі ле В’є. Але це була не остання зміна – у XI столітті містечко почало називатися Новий Ансі.
Прогрес розпочався у X-XV століттях. У ті часи місто було обрано як графську резиденцію сімейства Женевуа. Ансі був захищений фортецею замку Тью. По краях каналів, розташованих біля замкових стін, жили ремісники, які використовують у своїх майстернях воду.
У перші роки XV століття місто увійшло до складу Савойї. А вже у XVI столітті сталася важлива подія – Ансі став центром Єпархії Женеви, бо після Реформації сюди стеклися всі католики Женеви разом із єпископом.
Наприкінці XVIII століття Ансі разом із Савойєю увійшов до складу Франції, але оскільки місцевим герцогам було присвоєно Сардинську корону – Франція залишилася без Ансі. І вже в середині XIX століття місто разом із Савойєю перейшло остаточно під французьку юрисдикцію, а точніше у 1860 році. Тоді й почалося масштабне розростання Ансі.
З того часу в місті став прогресивно розвиватись туризм. Кількість жителів сильно збільшилася – необхідно було обслуговувати безліч туристів та мандрівників, які відвідували місто.
У 2018 році Ансі представив свою кандидатуру на Зимових Олімпійських іграх, але, на жаль, поступився Південній Кореї. Місту чомусь зовсім не щастить зі спортивними змаганнями: у 2011-2012 роках Чемпіонат Світу з біатлону мав пройти в Ансі, але тієї зими було дуже тепло, і сніг, який встиг випасти, миттєво розтанув. Тоді Чемпіонат Світу було перенесено до Австрії у місто Хохфільцен.
Краса Ансі
Найкрасивіший вид на місто відкривається з пагорба, на якому стоїть замок. Тут розташовані вузенькі вулиці, проходики та будиночки з чудовими арками, а між ними та під ними тягнуться рукави каналу Тью, що переносить води з Озера Ансі у чудову річку Ф’єр.
Будиночки, обгороджені химерними поручнями, що знаходяться біля краю каналу, прикрашають численні квіти: запашна герань, яскраві петунії, які здаються не справжніми, а намальованими кольоровими фарбами. Найчастіше, перші поверхи будинків займають кафе, ресторани і магазинчики з сувенірами.
Якщо на південному узбережжі каналу звернути від вулиці Іль на вузеньку вуличку Рамп-дю-Шато, то можна пройти до замку, який колись був резиденцією графів Женевських та герцогів Немурських, які були молодшою гілкою Савойського будинку.
Замок незмінно простояв тут із XI століття цілих п’ять сотень років, доки у XVI столітті герцог Немурський не вирішив розширити грубий та невтончений замок. За його наказом було зведено житлові споруди, в яких зараз представлені колекції Замкового Музею: знахідки археологів, творчі та традиційні шедеври савоярів, дерев’яні дрібнички та невеликий акваріум. Також є експозиція присвячена географії чудових Альп.
Для того щоб повноцінно насолодитися красою міста, варто спуститися сходами від замку – види там просто приголомшливі. До речі, в містечку є і спеціальний обладнаний оглядовий майданчик «Дах Ансі». Звідси відкривається чудовий краєвид на місто та яскраві дахи будинків.
Уздовж замку проходить головна вулиця району Старе Місто – Сен-Клер. Тут збудовані будинки та магазинчики, які вінчають різноманітні арки.
Собор Святого Петра
У місті можна відвідати собор Святого Петра, який знаходиться під юрисдикцією Женевського єпископату. Над церквою височить каплиця Кордерів, побудована П’єром Ламбером – він був священиком, що присягнув звести каплицю, і свою клятву він дотримав приблизно в 1535-1538 роках. Після Реформи в Женеві, коли вона перейшла в протестантське відгалуження християнства та вигнала католиків, собор Святого Петра став притулком женевського єпископа.
На початку ХІХ століття до 1822 року церкву вважали місцем тимчасового перебування католицької єпархії. Очевидно, вони все ще сподівалися повернутися до Женеви. Але дива не відбулося, і 1822 року церква відійшла до єпархії Ансі.
Собор збудований у готичному стилі, але має елементи епохи Відродження. Сама будівля поділена на три рівні вертикальними пілястрами. Середню частину вінчає трикутний фронтон та круглий вітраж у формі троянди. Внутрішні оздоблення церкви мають готичний стиль, а приблизно 1775 року знаменитий архітектор Туріна Джованні П’яченца створив композицію, що прикрасила хор.
Палац Іль
Відразу за Кафедральним собором, неподалік каналу стоїть чудовий Палац Іль. Ця фортеця була побудована ще в XII столітті і встигла побувати і палацом, і монетним двором, і судом, і навіть в’язницею. На сьогоднішній день у Палаці Іль знаходиться Історичний музей Ансі, де можна вільно відвідати тюремні камери.
Багато будинків, збудованих навколо палацу, йдуть під воду, оскільки були закладені задовго до появи набережних каналу.
Далі варто прогулятися до моста, що на вулиці Республіки. З нього можна насолодитися чудовими краєвидами на канал Тью, розглянути греблю старої мануфактури, що займалася з початку XIX століття і до середини XX століття виготовленням бавовняної тканини. Ця гребля і зараз регулює рівень води.
Церква Сен-Моріс
У центрі міста стоїть церква Сен-Моріс, закладена ще 1422 року. Вона по праву є однією з найстаріших будівель Ансі та найдавнішою релігійною будовою міста. Засновником храму був домініканський кардинал Жан де Броні, уродженець Ансі. Він хотів допомогти місту, що постраждав від пожежі та профінансував будівництво церкви, але помер до завершення будівництва. Продовжити справу кардинала взявся Жан Маньєн, і з його подачі та фінансування було збудовано неф, а після знатні родини та компанії прибудували межі, представивши нам церкву такою, якою вона є зараз.
Особняк Фавр
Якщо прогулятися вниз вулицею Сен-Клер, то можна вийти до особняка єпископа Сальського, який у 1606 заснував літературно-інтелектуальну Флоримонтанську Академію. Сам особняк носить ім’я власника Фавр, а до того Антуан Фавр був не тільки єпископом, але і відмінним юристом.
Дім Жан-Жака Руссо
В Ансі зберігся і будинок знаменитого швейцара, якого більшість людей вважають французом – Жан-Жака Руссо. У своїй «Сповіді», написаній у XVIII столітті великий мислитель неодноразово згадує місто Ансі і те, як він зустрів тут свою кохану і покровительку мадам де Варанс.
У самому низу торгової вулиці стоять старі міські ворота. Вони дивовижні тим, що з кожної сторони виглядають по-різному. Ворота стиснуті прилеглими будиночками, оскільки вузькі вулички міста, що тягнеться вздовж річки, не дозволяють розгулятися завширшки.
Мерія та міський парк
Яскрава будівля мерії міста виглядає переконливо, і до неї прилягає чудовий тінистий сад. Крім парку у мерії можна помилуватися надзвичайно величезною квіткою лотоса, яка може відкривати та закривати свої насичено-рожеві пелюстки.
Як і у всій Європі в Ансі теж є будиночки для комах, але саме тут можна подивитись на незвичайну мініатюрну будівлю, справжній престижний особняк для комашок.
Водна прогулянка
Любителі води можуть сміливо вирушати до озера і покататися корабликом. Міні-подорож займає більше години, але вона того варта! Мальовничі береги та неймовірні краси міста чудово видно з водної гладі.
Придбати квиток на кораблик можна на будь-якій стороні пристані прямо в спеціальних милих будиночках-касах.
Прогулянка на колесах
А якщо ви втомилися від піших прогулянок, то можна сісти на спеціальний туристичний автобус та проїхати містом, оглядаючи його пам’ятки. Можна і велосипед взяти на прокат і кататися Ансі ні від кого не залежить.
Майже з будь-якого місця в місті можна насолоджуватися краєвидами на прекрасні гори, їх видно звідусіль, але найкраще з галявини за міським парком.
Святий Франциск
Біля входу в район Старого міста можна помилуватися пам’ятником, присвяченим покровителю Ансі – Святому Франциску Сальському. У XVI столітті він був єпископом Женеви, з-під пера якого вийшло безліч книг, що розповідають про світ і про те, як у ньому все влаштовано. У християнстві Святий Франциск вважається покровителем письменників та журналістів.
І в Ансі не обходиться без живих скульптур, які часом бувають дуже цікавими та привабливими.
Місто дуже живе, люди тут не бояться ні дощів, ні пекучого сонця. Вони працюють, відпочивають, влаштовують демонстрації. Завжди привітні до туристів та гостей міста.
Михаил19.07.2022
Столиця Франції багата на історію, адже їй більше 2-х тисяч років, а якщо говорити точніше – 2300. Містечко поступово розросталося, відбудовувалося, страждало від пожеж, зазнавало захоплень і нападів ворогів. І тепер Париж можна побачити таким, яким його зробили численні події, що вплинули на зовнішній вигляд та прогрес. Розглянемо 10 найзначніших подій, які вплинули на вигляд сучасного Парижа.
Початок покладено
За історичними відомостями прийнято вважати, що Париж був заснований на маленькому острівці Сіті (де зараз розташовується Собор Паризької Богоматері) племенем кельтів – парізіями, які прийшли в ці краї приблизно в III столітті до н. Спочатку кельти заклали тут село Лютецію, яке переросло пізніше в ціле гало-римське місто Паризії. У часи галльського повстання, паризії приєдналися до нього і немов по-чарівництву виграли першу битву, але пізніше були повалені римською армією. При облозі Лютеції місцеві жителі зруйнували мости і спалили місто, щоб він не дістався жадібному Цезарю, який вирішив накласти на нього лапи, щоб веслувати податки і з цих місць.
Сіте – острів Парижа
У І столітті до н. е. Юлій Цезар наказав відновити та відбудувати місто на острові Сіті, яке, на відміну від берегів Сени, було безпечнішим місцем. Римляни проклали кам’яні дороги, побудували акведук, базиліку, амфітеатр – повністю змінивши вигляд Парижа, що тоді ще звався Паризії. Тепер він став справжнім містом, без натяків на варварське поселення Лютеція, що означало «бруд» та «топкі місця».
Вперше – столиця
Поки римляни спокійно відбудовували Паризії – спочатку цезар Юліан, а потім Валентиніан I, Галію почали захоплювати давньонімецькі племена франків під проводом бравого короля Хлодвіга I, які дісталися й острова Сіті. Молодий король швидко оцінив вигідне становище Паризії і 508 року проголосив його столицею держави франків. У новій столиці Хлодвіг збудував собі замок, який багато разів перебудовувався, але все ж таки вцілів і встояв до теперішнього часу. Стоїть він, як і раніше, на острові Сіті і зветься зараз Консьєржері. Поруч знаходиться каплиця Сен-Шапель, що славиться своїми чудовими вітражами на весь Париж. До речі, замок відкритий для відвідування, тож охочі можуть придбати квиток та подивитися на стародавню історичну обитель першого короля столиці.
Собор Паризької Богоматері – початок – 1163 рік
Після пожежі, яка зруйнувала чергову церкву на острові, монарх вирішив закласти тут велику базиліку – Нотр-Дам-де-Парі. Зведення храму тривало 3 століття, але його не закінчили. За час свого існування собор побачив безліч подій: пожежі, плани на знесення, стояв без даху, був час, коли його зовсім закинули. Але Нотр-Дам вистояв 8 з половиною століть, і навряд чи це межа.
Становлення університету – Сорбонна
Столиця Франції по праву вважається містом світил, адже саме тут навчалися та жили безліч філософів, науковців, письменників та творчих людей загалом. І початок цього було започатковано ще в Середньовіччі. У цей період тут почали з’являтися коледжі, де навчалися молоді парижани. У XIII столітті духівник короля Франції Робер де Сорбон попросив відкрити школу богослов’я, яку назвав на свою честь. Пізніший навчальний заклад увійшов до складу Паризького університету. А коли університетом, який швидко набрав престиж, зацікавився одіозний кардинал Рішельє, ВНЗ був повністю перейменований на Сорбонну і став освітньою установою світового масштабу.
Весь Латинський квартал Парижа названо так через Сорбонну. У цьому великому навчальному закладі, який знаходиться на другому місці у світі, поступаючись лише Болонському, розмовляли латиною. Такий освітній прогрес приніс Франції репутацію світового інтелектуального центру.
На сьогоднішній день Латинський квартал визнаний найкращим місцем для туристів: затишний ночівля в історичному центрі занурює мандрівників у атмосферу справжнього Середньовіччя та студентського життя.
Луврський палац
Спочатку Лувр будувався як фортеця, здатна захистити місто від набігів норманів. Спочатку було закладено одного донжона, який поступово переріс у величезний укріплений палац. Фортеця припала до душі та монарху, який зробив Лувр королівською резиденцією на багато століть. Пізніше, за правління Франциска I – істинного поціновувача епохи Відродження, прийшла ідея перебудувати палац, зробивши його архітектурним шедевром у стилі Ренесанс. Перебудова палацу зайняла багато часу, продовжуючись і при спадкоємицях Франциска, поки Лувр не став величним, розкішним і помпезним палацом у всьому світі. Кінець революції започаткував новий початок життя Луврського палацу – вже як великий і один із найзначніших музеїв світового масштабу. Кілька десятиліть тому біля Лувру звели скляну піраміду, яка стала центральним входом.
Викорінення абсолютної монархії – Велика французька революція
У 1789 р. у столиці розпочалася Велика революція. Народу потрібні мали рацію а, свобода і рівність – цього вони й досягли. Найбільша зміна систем Французької Республіки поклала край абсолютної монархії, перетворивши країну на Першу Французьку Республіку.
У XVIII столітті Франція після воєн та неправомірної політики короля втратила свою колишню стати: податки стали вищими, почався голод – городяни не витримали, взялися за вила, сокири, пістолети та інші речі, здатні служити зброєю. У результаті монарх втратив голову, а громадяни отримали бажані права.
Події Революції сильно змінили Париж. Французи чинили масові заворушення, зносячи статуї королів і руйнуючи їх усипальниці та гробниці. Найбільше дісталося Бастилії. Від в’язниці та каменю на камені не залишилося, лише майданчик, на якому весело танцювали бунтівники.
Зараз там знаходиться площа Бастилії, на яку можна сходити та відчути дух Революції. Навіть Собору Паризької Богоматері дісталося – революціонери погрожували знести його, але обійшлося лише обезголовленням статуй. В даний час на фасаді церкви можна спостерігати копії цих скульптур, а першотвори без голів зберігаються в музеї Клюні. Благо Наполеон встиг узяти ситуацію під контроль, остудити запал грізних французів. Потім він наказав закласти Тріумфальну арку як символ власної перемоги.
Середина XVIII століття – початок розбудови Парижа
За одне століття столиця Франції пережила три революції, і нарешті на чолі держави став племінник Наполеона Бонапарта – Наполеон III. Але, мабуть, президентського поста йому було мало, і він вирішив проголосити себе імператором, але побоювався нових заворушень та революції. Тоді йому на допомогу прийшов барон Осман, який був префектом поліції. Ідея Османа передбачала перебудову більшої частини Парижа, щоб поліпшити якість життя городян. До цього часу столиця стала зовсім непривабливою: на вузьких вуличках було тісно і темно, у місті була відсутня каналізація, і це сильно отруювало повітря.
Початок перебудови став новим витком історії Парижа. З’явилися широкі бульвари та проспекти, на кожному з яких можна було зустріти парк. Місто почало перетворюватися на благородну столицю, яку ще не бачили у Європі.
Потім масштабними змінами Парижа, почалися перебудови Петербурга, Барселони та інших міст.
План із широкими вулицями був зручним не лише для прогулянок городян, а й вигідним префекту поліції – легко розстрілювати протестувальників, які не зможуть тут зводити барикади.
20 років перебудов привели столицю Франції до витонченого сучасного вигляду: кремові багатоповерхові візерункові будинки, сизі дахи та широкі проспекти. Такий стиль архітектури зрештою прозвали «османським» – на честь того, хто все це затіяв.
1887 – створення залізного шедевра. Ейфелева вежа
Вперше вежу Ейфеля представили на світовій виставці, зробивши її основним входом. У ті часи вона була найвищою спорудою не тільки в Європі, а й у світі. Башта не дуже сподобалася парижанам, але завдяки туристам і мандрівникам, які захоплюються такою величною вежею, думка французів змінилася, і Ля тур Еффель визнали символом Парижа.
У ці часи активно йшов розвиток та прогрес у науці, мистецтві та дослідженнях. Тут винаходили радіоактивні елементи сімейство Кюрі, створювали шедеври імпресіоністи, були представлені фільми братів Люм’єр, відкрилися підприємства Пежо і Рено, а до XX століття з’явилося справжнє метро. І Ейфелева вежа уособлює всю цю прогресивну епоху Франції.
20-ті та 30-ті роки. Божевільний час
Цей період історії Франції по праву зветься божевільним. У столиці процвітали кабарі та різні питні заклади. Лилися річки шампанського, влаштовувалися шалені вечірки. І в ці часи творили художники, такі як Пабло Пікассо, письменники, як Ернест Хемінгуей та артисти, як незабутня Едіт Піаф.
Народ був морально виснажений війною і хотів змінити настрій, тому французи веселилися відчайдушно, не обтяжуючи себе турботами та обов’язками. У ті часи зародився новий стиль архітектури ар-деко, став популярним французький шансон, і саме місто перетворилося, немов у кіно – романтичний та неповторний Париж зачарував мандрівників.
Епоха чарівних творінь та висоток
Раніше у столиці була лише одна висока будівля, наповнена мистецтвом – Луврський палац, він же музей Лувр. Такий величезний, що місцеві впевнені, якщо перевернути його на фасад, то він виявиться вищим за знамениту вежу Ейфеля вдвічі. Палац завжди був ідеальним місцем для зберігання шедеврів, але місця залишалося все менше і менше, а чудотворного мистецтва все більше.
Президент Франції Жорж Помпіду знайшов рішення – він наказав звести незвичайну будову – Музей сучасного мистецтва.
Неймовірна будівля, немов вивернута навиворіт, містила в собі бібліотеку, кінотеатр, зали для виставок і безліч інших приміщень різноманітного призначення. Цей культурний центр прозвали на честь його засновника та охрестили одним із уособлень столиці.
У 1986 році було відкрито чудовий музей Орсе, який зібрав у собі неповторні роботи знаменитих імпресіоністів. Пізніше на набережній Жака Ширака виник шикарний столичний музей найдавнішої історії людства. У наше століття найбільший виробник розкоші Louis Vuitton Moet Hennessy у Булонському парку створив та відкрив справжню будівлю майбутнього – Fondation Louis-Vuitton, уславлений великими виставками.
Не обійшлося і без висоток. У 1972 році в столиці з’явилася перша висотна будівля – вежа Монпарнас. Вона була створена у спробах наздогнати інші світові столиці, але вийшло не дуже вдало на перший погляд. Хоча чорний монолітний хмарочос і входить до рейтингу «найстрашніших будівель світу», але його оглядовий майданчик не може не захоплювати. З висоти 60 поверхової будівлі видно весь Париж як на долоні і в такому чудовому світлі, що цей вид неможливо забути.
Наразі Париж відокремлений від ділового району, який виходить за межі міста та носить звучне ім’я Дефанс. Столиця стає все красивішою і прогресивнішою з року в рік. За кілька років Париж знову осяють олімпійські вогні, продовжиться розширення «підземки» і на вулицях притягнуть погляди туристів нові історичні пам’ятники та пам’ятники мистецтва. Існує і план Великого Парижа, який включає будівництво масштабних районів і включення провінцій до складу столиці. Місто жило, живе і житиме своїм життям, щодня по-новому: учора відкрили новий ресторан, сьогодні – музей, а завтра, можливо, ніби з-під землі з’являться нові реліквії, які ще більше звеличать його.
Усі зміни в Парижі фарбують його все сильніше, зачаровують мандрівників і дають місцевим жителям можливість пишатися та захоплюватись його світовим визнанням.
