Михаил
З часів свого походження людина стояла і дивилася в небо, заздривши птахам, або намагалася дізнатися, що ховається в товщі морських глибин, її завжди тягло щось незвідане. Напевно, так робили багато, але знайшлися ті, хто своїм допитливим розумом та креативними ідеями зміг підкорити небо та пізнати таємниці, що ховаються у глибинах світового океану. Своїми винаходами вони відкрили шлях, який раніше для інших був недосяжний.
Повітроплавання
Французькі брати Монгольф’є, Жозеф Мішель (1740 – 1810) та Жак Етьєн (1745 – 1799), уродженці Аннонея. Вони стали всесвітньо відомими після того, як винайшли повітряну кулю, здатну піднімати людину в повітря.
Їхній батько володів фабрикою з виробництва паперу. Улюбленою грою хлопчаків Монгольф’є була витівка перевертати паперові мішки і тримати їх над відкритим вогнем. Мішки, нагріваючись, прямували вгору, що веселило дітей і захоплювало. Вже трохи пізніше, коли брати підросли, експерименти продовжилися, вони використовували мішки великих розмірів, виготовлених із різних матеріалів (наприклад, шовку та льону).
У грудні 1782 р. Монгольф’є запустили свою першу кулю. Вона була шовковим мішком, загальний обсяг якого становив 18 куб. м, що піднявся на 250 м.
Перша ж публічна демонстрація літаючого засобу відбулася 5 червня 1783 в Анноні. На цей раз у небо піднявся мішок величезних розмірів, виготовлений із льону. Куля, наповнена гарячим повітрям, досягла висоти 1 600 м і пролетіла 2 км.
Досягнувши певних успіхів, винахідники поставили собі нове завдання, що потребує правильного рішення. Їм хотілося зробити так, щоб повітряною кулею можна було керувати. Для цього до полотняного мішка приєднали кошик, а як перші пілоти-випробувачі посадили тварин: козу, качку і півня. Брати намагалися зрозуміти, як на живому організмі відіб’ється знаходження на великій висоті. Надалі, на проведення випробувань кулі за участю людини, необхідно було отримати згоду Людовіка XVI. Тому не дивно, що запуск літального об’єкта з тваринами проводився у Версалі у присутності монарха. Цього разу повітряна куля досягла висоти 26 м. Під час польоту ніхто з тварин не постраждав.
Наступним етапом у освоєнні неба став політ двох сміливців, Пілатра де Розьє та маркіза д’Арланда, який відбувся 21 листопада 1783 р. Вони перебували в повітрі 25 хв. і могли споглядати краси Парижа з висоти 100 м, тоді куля вперше подолала 9 км.
Після цього польоту, були й інші, у тому числі переліт, що запам’ятався багатьом, через Ла-Манш, який відбувся 1 січня 1885 року. Але дивно було те, що самі винахідники не поспішали піднятися в повітря на повітряній кулі, лише одного разу вони наважилися подивитися на землю з висоти пташиного польоту.
З 1960 року для підняття повітряних куль у небо стали використовувати газ-пропан.
Творець гідролітака
Ще один винахідник, який зробив внесок у підкорення небесної висоти – Фабр Анрі. Плодом його конструктивної думки став гідролітак. У 1910 р. у Франції, у Мартінці, вперше в небо піднявся гідроплан із водної поверхні. Керував гідропланом сам Анрі Фабр. Літальний апарат був оснащений потужним двигуном, рівним 50 кінським силам, який не тільки привів літак у рух, але уможливив політ на 500 метрів над водою. Першому гідроплану під керуванням Фабра дали назву “Ле Канар”.
Дослідник моря та його заслуги перед світовою спільнотою
Найвідомішим підкорювачем морських глибин став Жак Ів Кусто (1910 – 1997). Довгий час інформацію про його дослідження можна було черпати, переглядаючи випуски телепередачі «Підводна Одіссея Кусто».
Жак Ів Кусто, уродженець Сен-Андре-де-Кюбзак в Аквітанії, служив офіцером у французькому військово-морському флоті. Вже під час служби він почав проводити свої перші дослідження під водою. Першим його винаходом 1936 р. стали підводні окуляри, які допомагали досліджувати дно узбережжя.
Події Другої світової війни також наклали свій відбиток на становлення Кусто. Під час бойових дій він був розвідником. За підтримки Еміля Ганьяна винахідник створив перше обладнання для занурення під воду – SCUBA. Це був апарат, що дозволяє дихати під водою, якщо простіше, це був акваланг, про який вперше світова громадськість дізналася в 1943 р.
Вже після трагічних подій Другої світової війни, все ще перебуваючи на службі військово-морського флоту, Кусто брав участь в операціях з розмінування французьких гаваней, у тому числі досліджував кораблі, що затонули, з’ясовував причини їх катастрофи.
У 1950 р. він придбав знаменитий “Каліпсо”, за допомогою якого вивчав цікаві місця планети, моря та річки. За результатами його досліджень вийшла серія книг та документальних фільмів. А найвищою нагородою став головний приз Канського кінофестивалю (1956).
Заслуга Кусто полягає у популяризації знань про життя підводного світу. Саме завдяки йому було розкрито багато таємниць, похованих під товщею води. Його винаходи допомагали робити надбанням суспільності те, що простій людині в принципі недоступно.
Так, за спільного співробітництва Кусто і Жано Уотера було розроблено фотоапарат, що дозволяє робити знімки під водою (1963 р.). А за плідної взаємодії з Жаном Молляром Кусто створив SP-350 – підводний човен, що дозволяє двом людям одночасно опуститися на глибину 350 м. У 1965 р. під час експерименту субмарина змогла досягти 500-метрової глибини.
Ж. І. Кусто мав не тільки винахідницькі та дослідницькі здібності, він був відзначений, як хороший організатор. Його призначення директором Океанографічного музею, розташованого в Монако, було передбачуваним. Також він був творцем групи підводних досліджень у Тулоні та керівником експериментальних програм, пов’язаних із тривалими підводними зануреннями. Він був першим іноземцем, якого прийняли до Американської академії наук.
Кусто в 1960 р. запобіг похованню в морі величезної кількості радіоактивних відходів. З його подачі було організовано акцію протесту, яка отримала великий резонанс. Залізничний склад, що перевозив смертоносні відходи, не доїхав до місця призначення, завдяки цьому навколишньому середовищу не було завдано шкоди. Президент Франції Шарль де Голль особисто відвідував Монако, роблячи спроби звести нанівець події, що відбуваються. Президент намагався схилити Кусто заплющити очі на ядерні дослідження, проте той був непохитний. Під час цієї неприємної розмови стало відомо, що Франція змушена була вдатися до самостійних експериментів у ядерній галузі, через відмову американців ділиться своїми розробками.
Дослідник у 1974 р. створив суспільство Кусто, яке досі захищає та зберігає життя мешканців світового океану. На сьогоднішній день воно об’єднує 300 тис. осіб.
А 1977 р. Кусто отримав спільну з П. Скоттом нагороду від ООН за діяльність із захисту довкілля. За кілька років президентом США Кусто удостоєний Медалі Американської Свободи.
З 1992 р. Кусто постійний консультант ООН та Світового банку захисту навколишнього середовища.
Ця людина, яка любила море, жила їм і не уявляла себе без нього. Кусто той, хто зміг заразити жителів планети своїми ідеями, а за допомогою своїх досліджень і розробок він багатьом відкрив шлях до глибин. За допомогою телебачення навіть далекі від науки люди змогли торкнутися підводного світу, насолодитися його красою та різноманітністю.